Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 11 грудня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Кожному з нас доводилося потрапити в становище того самарянина, який, проходячи повз скривджену людину (Лк. 10:30-37), опинився перед вибором: зупинитися, допомогти, чи йти собі далі, вдаючи, що нічого не помітив. І тоді кожен з нас проходив іспит: чи є ми справді по-християнському ближніми постраждалому, чи ж ми ще не дозріли до усвідомлення своєї християнської місії у світі.

Але водночас немає, мабуть, людини, яка б не перебувала в становищі того безіменного пограбованого і пораненого чоловіка! Ясна річ, що не в буквальному сенсі, але так чи інакше хтось зазнавав за життя кривди від працедавців, від сусіда, від знайомих, навіть від родичів. І щоразу тоді ми озиралися довкола: хто ж нам допоможе? Але допомоги можна чекати і сподіватися по-різному.

Бувають випадки, коли нам просто не хочеться діяти. Хочеться лежати й поволі вмирати. Мабуть, і цей поранений розбійниками і пограбований чоловік теж переживав таку апатію, як кожен важко поранений, якому не хочеться зрушити з місця і щось робити.

Та ось приходить самарянин, який завдає болю своїми діями пораненому: підносить його, кладе на свою худобину і везе до заїзду. Мабуть, у дорозі йому, цьому пораненому, було незручно, може, він навіть кричав: «Залиш мене, я помру тут, іди собі далі!». А самарянин цього не послухав, не зробив так…

Ось таким буває наш ближній! Він може здаватися нам немилосердним, бо руйнує наш спокій, не дає нам повільно гинути, рухає нас. У хвилину апатії він приходить і виводить нас із цього стану, кличе: «Іди вперед, дій, борись за своє життя, одужуй!». Саме такого ближнього ми часто потребуємо.

Щоразу, коли ми переживаємо власну духовну кризу, ми водночас відкриваємо по-новому світ довкола себе, відкриваємо справжню ціну людей: хто здатен на діяльну активну допомогу, а хто відбувається тільки загальними фразами співчуття і нічого насправді не робить для того, щоб нам було краще. А часом він намагається нажитися на нашому горі, здобути собі якщо не матеріяльні, то політичні або моральні дивіденди. Саме тому Бог і дає нам проходити через такі іспити, щоб ми ставали в них мудрішими, досвідченішими, вчилися розумітися в людях.

Христос нагадує нам цією притчею про необхідність бути особливо уважними у час випробувань, не бути сліпими, а бачити тих, хто справді йде нам на допомогу, хто кличе нас уперед, хто змушує нас до дії, хто пробуджує в нас християнські почуття, почуття гідности. Бачити того, хто є наш ближній.

Саме тому і в час наших особистих іспитів, і в час того великого національного випробування, яке ми всі переживаємо в останні роки, ми повинні бути дуже уважними до довколишнього світу. Господь, посилаючи нам випробування, дає водночас і урок – урок оцінки тих, хто є довкола нас. Він вказує нам, хто ж є насправді наш ближній, хто щиро, а не фальшиво готовий нам допомогти. Це той, хто в цей час виявляє до нас діяльне милосердя. Амінь.

(Переглянуто 77 разів, 1 переглядів сьогодні)