Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 3 грудня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

На перший погляд цей багатій із притчі (Лк. 12:16-21) викликає в нас навіть співчуття. І ми не можемо відразу зрозуміти, за що ж його називають нерозумним? Він же нічого поганого не робив. Навпаки. Він працював, дбав про своє майбутнє, розширював свої клуні для того, щоб зберігати там хліб… І раптом він називається нерозумним! Можливо, тут би краще підійшло таке слово – недалекоглядний.

Справді, ми напевно маємо справу із працелюбною організованою людиною. Цей персонаж притчі багато працював для того, щоб засадити свої лани, щоб зібрати врожай. Він зумів його зберегти. Він навіть думає про те, як забезпечити збереження врожаю надовго, реконструює своє господарство. Тобто, він робить все те, що мав би робити добрий бізнесмен.

Чого ж йому в такому випадку бракує?

Можливо, коли ми пригадаємо свої власні проблеми, які виникають у нас із молитвою, на що, може, найчастіше скаржиться кожен із нас, то почнемо глибше розуміти й сенс Христової оповіді. Бо скаржимося ми на те, що коли молимося, думаємо про щось інше, що тікаємо думкою від молитви у інші повсякденні справи і зосереджуємося на них.

Звичайно, найбільшої нашої уваги й найбільшої незгоди привертає людина ледача. І в традиції нашого народу було категорично засуджувати таких людей. Але сьогодні з’являється інша велика проблема: коли праця для людини перетворюється на самоціль. Ми поринаємо у працю, у заробітки і втрачаємо відчуття сенсу: для чого все це робиться?

Хіба не буває так, що ми, встаючи вранці з ліжка, думаємо, як швидше бігти на роботу або почати поратися вдома. І економимо на молитві, щоб більше встигнути зробити. А коли виснажені повертаємося додому, то в нас уже не вистачає ні часу, ні снаги для того, щоб пригорнути дитину, поговорити з батьками, щоб помолитися, щоб почитати Святе Письмо чи якусь іншу, не обов’язково, богословську, але неодмінно розумну книжку. Нас, виснажених, лишається тільки на те, щоб глянути в телевізор чи в новини десь у соціяльних мережах і впасти спати, аби знову починати наступний день з того самого – з біганини, з гонитви за тим, щоб все встигнути…

Господь вчить нас бачити далі, не зупинятися на тому, що нам треба зробити зараз, щоб заробити, щоб прожити. Він кличе прозирнути в майбутнє – у те вічне майбутнє, яке судилося людині і для якого ми зараз повинні працювати. Що саме означає «багатіти в Бога»? Багатіти в молитовнім спілкуванні з Ним, в читанні Його слова і обмірковуванні його. Багатіти добрими справами, яких є величезна кількість. Це й суспільна праця, служіння своєму народові і своїй державі. Це справи милосердя для тих, хто цього потребує. Це, зрештою, те, що на сьогодні є в найбільшому дефіциті – наші справи діяльної любови до людей, які є довкола нас, увага до наших найрідніших людей, турбота про них, яку не треба приховувати, а навпаки – зі своєю любов’ю треба відкриватися до людей, яких ми любимо, щоб примножувати своєю любов’ю і в них те добре, що закладається в кожній людині і відкривається у майбутнє, у вічність.

Ми маємо дбати про свої клуні, але пам’ятати, що найголовніші ці клуні не тут. Ми можемо їх розширювати й збільшувати, але втратимо все в одну мить. І справа не тільки в тім, що Бог нас може забрати. Скільки тих змін буває в нашому житті, які змушують нас побачити нікчемність всього того, що ми здобули, накопичили! Але є один незамінний і непроминущий скарб. Це той скарб, що ми збираємо в Небі – скарб наших добрих справ! І дбаючи про наш повсякденний прожиток (а про це також не треба забувати), ми повинні пам’ятати, що найголовніші наші справи – це не ті, які виставляються перед людьми, які формують наш імідж тут, на землі, а ті, якими ми прислужимося Богові, нашому ближньому. Це справи, якими ми будемо багатіти в Бога. А вони найчастіше бувають непомітними, прихованими.

Важко робити такі справи. І нам у житті дуже часто доводиться робити вибір: чи займатися саморекламою, прославленням себе перед ближніми, чи робити потайки добрі справи, щоб, як вчить Христос: «Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя» (Мт. 6:3). Це теж є ознакою нашого збагачення у Бозі, коли ми робимо не для прославлення, не для нагород, а для добра Божого люду, для добра свого ближнього, для нашого з вами майбутнього, яке відкриває для нас Христос через Своє воскресіння.

Тож і сьогоднішня притча насправді не осудлива, не спрямована проти цього нерозважливого багатія. Вона перейнята співчуттям до нього, бо ті слова, які лунають наприкінці, є глибоко співчутливими: “Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.” (Лк. 12:21). І водночас вона є для нас дуже доброю порадою: бути далекоглядними, дбати про майбутнє. І пам’ятати, що наше найдорожче багатство – це те, яке не помічають люди і яке ми збираємо в Небесному Царстві у Бога. Амінь.

(Переглянуто 74 разів, 1 переглядів сьогодні)