PRITChA2

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 2 грудня 2012 р.

Дорогі брати і сестри!

Не так давно один мій знайомий, ровесник, розповідав мені, що відколи померла на початку дев’яностих років його мати, він ще жодного разу не купував макаронів і круп: вона стільки запасла у 1980-і рр., що вистачає й досі і ще залишиться на скількись там років! Ми всі, а особливо старше покоління, розуміємо цю спочилу жінку, яка за все життя звикла до нестачі продуктів, і при першій тривозі намагалася зробити запас на скільки вистачить, запастися не тільки собі, а й своїм дітям.

Та й за останні роки хіба раз траплялося нам пережити масові психози у зв’язку зі зникненням чи то гречки, чи солі, чи цукру. І, мабуть, є люди, які навчилися користуватися цими масовими психозами, то викидаючи на полиці, то ховаючи продукти. Зрештою, зараз ми переживаємо ще й коливання валютного курсу, на якому також хтось наживається, а хтось втрачає. Але, в кожному разі, весь народ змушують думати про таке: «А скільки ж грошей залишиться в мене після того, як спалахне інфляція, скільки коштуватимуть мої відкладені гривні, і чи не варто зараз, коли зростає курс, міняти їх на долари?» В кожному з цих випадків є одне спільне: нас змушують думати про наше майбутнє у матеріяльному вимірі.

І якраз сьогоднішня євангельська розповідь – притча, яку Христос розповів Своїм учням, застерігає нас від такого однобічного погляду на майбутнє (Лк. 12:16-21). Хіба Христос вчить нас не думати про майбутнє зовсім? Навпаки, Він навчає нас зазирати в це майбутнє, але зазирати подалі – за бар’єр смерті! Він вчить пам’ятати про те нескінченне майбутнє, яке очікує нас у небі. І вміти правильно формувати в своєму житті систему пріоритетів, тобто визначати, що для тебе є найголовнішим.

В чому прорахунок цього багатія із притчі? Ні, не в тому, що він турбувався про своє завтра. А в тому, що «завтра» це він розумів обмежено. Він радів тому, що мав багатий врожай, і планував будувати нові стодоли для хлібу (Лк. 12:18-19). І тільки про одне він забув: про те, що крім матеріяльних потреб, він має потреби і духовні. Що він має безсмертну душу, про майбутнє якої повинен потурбуватися!

Небезпека матеріялистичного світогляду, а особливо небезпека суспільства споживання, яке так потужно починає впливати на нашу психологію, в тому, що воно змушує нас звужено дивитися на свої потреби. Споживацька психологія спонукає пов’язувати своє щастя, свій успіх із здобуттям суто матеріяльних досягнень: із накопиченням капіталу, із купівлею дому, із придбанням ділянки землі, із збиранням врожаю на дачі чи на полі – із тим, чого можна зараз торкнутися руками, що можна побачити, відчути. І це ховає від нас перспективу вічності.

Хіба раз траплялося нам замість того, щоб постояти на п’ять хвилин довше на молитві, згадувати: ми не зробили щось на кухні, комусь не потелефонували, не домовилися про майбутню поїздку, забули щось замовити? І кидаємося ми до телефону, починаємо видзвонювати своїх знайомих, товаришів, партнерів – тих, з ким ми домовлялися про якісь спільні проекти…  А Бога змушуємо почекати! Він справді довготерпеливий і многомилостивий. Він звик чекати. Але не завжди може чекати наше життя. І, може, ті п’ять хвилин молитви, які ми сьогодні крадемо не в Бога, а в себе, ніколи вже не зможуть компенсуватися. Може, ніколи ми не зможемо повернутися до того піднесеного духовного стану, з якого раптом утекли, щоб поринути в наші турботи про накопичення.

Христос вчить нас цією притчею бути пильними до своїх потреб. Він навчає, не занедбуючи потреб матеріяльних, завжди ставити на першому місці те, що стосується майбутнього нашої душі. Пам’ятати, що ми повинні насамперед її прикрасити, її збагатити. Дбати про свою душевну рівновагу, про свою гармонію з Богом, із довкіллям – ось чому навчає нас Христос.

І сьогоднішня притча зовсім не розхолоджує нас у пошуку життєвої перспективи, а відкриває нам цю перспективу у всій багатоманітності, навчаючи бути кожного з нас, звиклого бути Марфою, яка турбується про потребу тілесну, виростати у євангельську Марію, яка здатна забути всі свої потреби, коли Бог є поряд, сісти біля Нього і вслухатися в кожне Його слово (Лк. 10:38-42). Амінь.

(Переглянуто 291 разів, 1 переглядів сьогодні)