Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 10 грудня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Нема що говорити, порівняно з часами Ісуса Христа наша медицина стала набагато розвиненішою. Напевно, сьогодні значно ефективніше лікування хвороб хребта, ніж дві тисячі років тому. Тим не менше, мабуть, кожному з нас доводилося бачити людину, яка йде, схилившись до землі, і не може випростатися. А скільки таких стареньких жіночок можна зустріти по наших селах, які ледь пересуваються, міцно спираючись на ціпок! Одна така жінка завжди ходить у нас на Північній Салтівці, збираючи щось по смітниках на базарі…

Очевидно, що в часи Ісуса Христа людей, які мали невиліковні хвороби хребта, було набагато більше. Одну з таких хворих Христос і зціляє (Лк. 13:10-17). А кожне Його зцілення — це не просто зцілення певної фізичної хвороби, але й послання, яке вказує на проблеми людського роду, на суспільні проблеми, які Христос прийшов вигоїти.

Серед нас немає людей з такими невиліковними хворобами хребта. В усякому разі ми ходимо прямо. Але чи ходимо ми “прямо” в переносному сенсі? Чи не буває в нас спокуси нахилитися і не бачити нічого далеко, сховатися від перспективи і, втупившись собі під ноги, думати тільки про сьогоднішній день?

Христос нам підказує рішення і цієї нашої проблеми. Християнин — це не той, хто, понуривши голову, ходить поміж людьми, демонструючи всім довкола всесвітню скорботу. Це той, хто сміливо дивиться вперед і шукає розв’язання і власних життєвих проблем, і суспільних проблем у широкій перспективі, а не у своєму найближчому оточенні.

Скільки за ці останні роки було нам обіцянок розв’язання найпекучіших проблем суспільного розвитку України якимись примітивними простими засобами! “Подолаємо корупцію!” – і замість однієї людини президентом стає інша або змінюється міністр… Особи мінялися, а проблема лишалася і ставала все гострішою і гострішою.

На минулому тижні ми стали ганебними “рекордсменами”, коли в найбільш тенденційних рейтинґах прйшла інформація про те, що Україна зайняла перше місце в світі з корупції. Перше місце в світі — уявіть собі…

Нам пропонують вихід із цієї пастки. Але який вихід? Знову поміняти владу, поставити нову, яка виходить з тих самих суспільних еліт, до яких належали і попередні керівники! І завдання Церкви, завдання кожного з нас – підвести голову і дивитися не собі під ноги, а у корінь проблеми, а, отже, – у дальшу перспективу. Цією перспективою для нас є Сам Христос. Доки ми не почнемо виправляти суспільство, доки ми не почнемо виправляти самих себе, мало що змінеться.

Якби я зараз сказав: “Підійміть руки ті, хто ніколи не давав хабаря або ніколи не намагався здобути для себе переваги не зовсім законним шляхом!” Підозрюю, що небагато хто зважився б звести руку… У цьому найголовніша проблема! Не в хворобах певної частини суспільства, а в хворобі цілого суспільства!

Кілька років тому почався рух, який названо було Революцією гідности. Вона не була здійснена на Майдані. Такі революції не здійснюються на одному Майдані. Але вона триває. Триває не там, де ставлять намети і виголошують якісь порожні гасла, а в нашому повсякденному житті, яке ми з вами покликані змінювати й давати в цьому взірець суспільству довкола нас.

Ми маємо можливість порозмовляти про це. Мені приємно, що наступної неділі ми будемо презентувати книгу людини, яка була автором самого визначення “Революція гідности”, – пана Юрія Сиротюка.

Ми сьогодні переживаємо за те, що відбувається в Україні, в Києві. І виникає спокуса чітко зайняти одну зі сторін і підхопити ті патетичні гаслі, які вона проголошує. Але чи не буде це втечею від самої суті? Адже суть проблеми — у суспільній хворобі, у тій суспільній скорченості, яка накладає свою печать на кожного з нас.

Не раз вже я говорив про те, як разюче відрізняються наші земляки від людей будь-якої іншої європейської країни (центральної або західноєвропейської) своїм понурим зажуреним виглядом. Подивімося довкола себе на вулиці, в транспорті: як сумно виглядають наші люди! Кожен із них, занурений у свої проблеми, подібний до скорченої жінки з євангельського читання.

Та наші проблеми можуть вирішитися, коли людина піднесе голову і дивитиметься далі, шукатиме розв’язання питань у радикальних змінах, а для їхнього здійснення шукатиме не самопроголошеного месію, а справжнє джерело мужности.

Цим джерелом є для нас Христос. Це ж бо Він навчає нас знаходити нетривіальні рішення. Він вчить дивитися у корінь проблеми і розв’язувати її. Христос і прийшов до нас для того, аби навчити нас, як вийти з замкненого кола гріха, в яке потрапило людство. Він дає нам пораду, яку важливо прочитати, не потрапляючи в пастку конкретніших, дріб’язковіших порад: “Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.” (Ін. 14:6). Немає іншого шляху поза цим!

Тож і сьогоднішнє євангельське читання для нас надзвичайно корисне і обнадійливе. Воно закликає нас побачити світ ширше, звести очі понад тими дріб’язковими особистостями, які борсаються довкола, намагаючись ухопитися за суспільну кон’юнктуру і черговий раз ввести нас в оману красивими фразами. Євангеліє вчить нас частіше питати в ситуаціях суспільних конфліктів: «А де тут Христос?» І, знайшовши Його, знайшовши джерело правди, сміливо Йому служити. Відтак же ми маємо шукати того, хто говорить правду, і живе так, як говорить. Не заслуговують на довіру ті, хто своїм щоденним побутом, манерами, мовою становлять цілковиту альтернативу до гасел, з якими звертаються до загалу.

Ми молимося за те, щоб Господь дав нам мудрість і далекоглядність. За те, щоб кожен із нас відкрив у собі сміливість і мудрість, аби розправити свою скорчену спину і поглянути вперед, у далину. Коли ж ми побачимо там своїми духовними очима Христа, нам лишається впевнено простувати слідом за Ним через життя. Амінь.

(Переглянуто 72 разів, 1 переглядів сьогодні)