Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 грудня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Поволі наближається завершення календарного року – такого насиченого, важкого року. Кожен із нас, пригадуючи його, підбиватиме підсумки в своєму житті – підсумки пережитому, перейденому. І дуже часто в нашій пам’яті залишається насамперед важке: біль втрат і поразок, те, чого ми не зуміли досягти. Часто ми залишаємо минуле, із радістю вважаючи, що воно десь там вже, позаду. І не вміємо помітити, скільки добра одержали ми від Бога, від людей у минулому!

Талант вдячности – один з найбільш коштовних християнських талантів. І саме та людина, яка вміє помічати дане їй від Бога, не тільки успішніше реалізує ці дари. Вона одержує від Бога надалі значно коштовніше – одержує право на вічне життя. І водночас таку людину відразу видно перед іншими людьми – видно по радісному, усміхненому обличчю.

Коли ми шукаємо у житті довкола тільки того, на що можемо образитися і за що можемо сварити долю, ми неодмінно це знайдемо. Навіть людина найбагатша, найщасливіша неодмінно може знайти підстави для того, щоб бути невдоволеною життям. Саме це є ознакою людини, яка не вміє відчути Божі дари.

Я вже не раз згадував про ту сумну обставину, яка виділяє наших земляків за кордоном: понурені, ображені, невдоволені обличчя. В цьому позначається і брак нашого християнського формування. Бо людина віруюча, побожна вміє сприймати кожну нову подію в своєму житті в плані своїх стосунків із Богом. Навіть, коли це удар, який ми переживаємо, він може бути для нас даром застереження від наших майбутніх помилок.

Коли ми будемо готуватися до новорічних, до різдвяних свят, не забуваймо, насамперед, пригадати не те важке, що залишилося в минулому році, а те добро, як Бог дав нам. Та, власне, в цьому сенс і кожної нашої вечірньої молитви. Саме ввечері, в той час, коли дехто з нас скорочує молитви до мінімуму, відчуваючи себе втомленим, дуже важливо знайти кілька хвилин для того, щоб не просто озирнути минулий день, але й помітити те, що є в ньому Божим даром для нас, те, за що ми забули подякувати.

А скільки разів буває в нашому житті, коли ми, переживши якийсь несподіваний дарунок долі, радіємо, окрилені, ухвалюємо собі, що будемо відтак жити по-новому, інакше, обіцяємо Богові змінити наше життя, віддячитися Йому, пожертвувати щось іншим! Але потім ця радість проминає, ми поринаємо в щодення і забуваємо про свої обіцянки. Забуваємо подякувати Богові так, як забули Йому подякувати ті дев’ять зцілених Спасителем прокажених (Лк. 17:12-19).

Сьогоднішнє Євангеліє вчить нас бути вдячними і уважними на своєму життєвому шляху, не проминати бездумно тих помітних і непомітних на перший погляд Божих дарів, які ми одержуємо. Якщо ми навчимося мистецтву гідно віддячувати Богові і нашим ближнім за їхні дари, то Бог неодмінно нам самим віддячить сторицею і дасть набагато більші дари в нашому майбутньому. Амінь.

(Переглянуто 112 разів, 1 переглядів сьогодні)