Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 грудня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Поволі наближається завершення календарного року – такого насиченого, важкого року. Кожен із нас, пригадуючи його, підбиватиме підсумки пережитого за цей час. І дуже часто в нашій пам’яті зберігається насамперед важке: біль втрат і поразок, те, чого ми не зуміли досягти. Часто ми залишаємо минуле із радістю, що воно вже лишилося позаду. Ми не вміємо помічати, скільки добра одержали ми від Бога та від інших людей.

Талант вдячности – один з найбільш коштовних християнських талантів. Людина, яка вміє помічати дане їй від Бога, не тільки успішніше реалізує ці дари. Вона одержує від Бога і надалі значно коштовніше – право на вічне життя. Цю людину відразу помітно серед громади з радісного, усміхненого обличчя. Коли ми шукаємо у житті того, на що можемо образитися і за що можемо сварити долю, ми неодмінно це знайдемо. Навіть, людина найбагатша, найщасливіша неодмінно може відшукати підстави для того, щоб бути невдоволеною життям.

Саме це і є ознакою людини, яка не вміє відчути Божі дари. Я вже не раз згадував про рису, яка виділяє наших земляків за кордоном: понурі, ображені, невдоволені обличчя. В цьому позначається і брак християнського формування. Бо людина побожна вміє сприймати кожну нову подію в своєму житті у вимірі своїх стосунків із Богом. Навіть якщо це пережитий нами удар: адже він може бути застереженням від наших майбутніх помилок.

Коли ми готуватимемося до різдвяних свят, не забуваймо пригадати не те важке, що залишилося в минулому році, а добро, яке Бог дав нам. Власне, в цьому сенс кожної нашої вечірньої молитви. Саме ввечері, наприкінці насиченого й часто важкого робочого дня, дуже важливо знайти хоча б кілька хвилин для того, щоб озирнути минулий день і помітити в ньому те, що є Божим даром для нас, те, за що ми забули подякувати.

А скільки разів буває, коли ми, переживши якусь приємну несподіванку, радіємо, окрилені, ухвалюємо, що будемо відтак жити по-новому, інакше. Ми навіть обіцяємо Богові змінити наше життя, віддячити Йому, пожертвувати чимось для ближніх. Але потім ця радість проминає, ми поринаємо в повсякдення і забуваємо про свої обіцянки. Ми так само забуваємо подякувати Богові, як забули Йому подякувати дев’ять зцілених Спасителем прокажених (Лк. 17:12-19).

Сьогоднішнє Євангеліє вчить нас бути вдячними і уважними на своєму життєвому шляху. Воно вчить не проминати бездумно не помітних на перший погляд Божих дарів, які ми одержуємо. Якщо ми навчимося мистецтву гідно віддячувати Богові і нашим ближнім за їхні дари, то Бог неодмінно нам самим віддячить сторицею і дасть набагато більші дари у майбутньому. Амінь.

(Переглянуто 99 разів, 1 переглядів сьогодні)