praotci

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 грудня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Майже завжди цей день припадає на останні дні грудня за новим календарем. Бо друга неділя перед Різдвом Христовим – неділя святих Праотців – мала б бути за два-три тижні до нового року. Але оскільки ми користуємося в повсякденному житті новим стилем, а Церква зберігає старий стиль, то й трапляється такий збіг, який у цьому випадку виявляється дуже предметним і перспективним. Бо він дає нам можливість ще раз замислитися над наслідками пережитого року, озирнутися і поглянути на нього з християнської точки зору.

На що нам вказує насамперед сьогоднішнє євангельське читання (Лк. 14:16-24)? На сенс покликання. Слово “покликання” ми часто вживаємо в нашому житті. І під ним ми розуміємо найчастіше щось на кшталт генетичної запрограмованости, призначености людини до того чи іншого роду діяльности. Ми зосереджуємо покликання в собі самому. А Євангеліє виводить його поза нас, воно вказує на джерело покликання. Бо покликання є тому, що є Той, Хто кличе. А кличе нас Бог!

Як по-різному слухають три групи людей поклик Божий! І всі однаково нехтують ним. Вони замикаються у своїх справах, зневажають Того, Хто чекає на них. Господь же чекає не для того, щоб дати якусь важку роботу чи покарати. Він чекає, щоб нагородити, покликати на учту Отця, тобто, до Небесного Царства. І такий поклик спрямований до кожного із нас.

Сьогодні неділя святих Праотців, тобто, день, коли ми згадуємо предків Ісуса Христа за тілом. Згадуємо праотців народу Мойсеєвого. Того народу, який був першим покликаний на радість, і в більшості своїй знехтував тим закликом. Чув цей заклик далеко у міжріччі Тигру і Євфрату, в старій халдейській землі Авраам. І, незважаючи на те, що людська логіка застерігала його від того, аби йти за цим покликом, він пішов. Пішов у незнані краї, куди кликав його Бог. І саме завдяки цьому Авраам став праотцем Мойсеєвого народу.

У часи суддів звертається цей поклик до майбутнього останнього судді, Самуїла. І як він дуже спонтанно, так по-людському реаґує на цей поклик! Самуйїл не розуміє, хто його кличе, прокидається серед ночі, біжить до свого вчителя, питає: “Хто це? Ти мене кликав?” Той відмовляється, і аж за третім разом, на пораду вчителя, Самуїл  відповідає на цей поклик. І тоді вже, покликаний, він стає пророком, бо, чуючи Боже слово, транслює його, передає іншим.

Прикладом такої відповіді на поклик Бога стає для нас назавжди Пресвята Богородиця. Вона, почувши незвичайну, дивну річ, реаґує так покірливо і просто: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38).

Кожен із нас, звичайно, покликаний до свого роду занять. Кожному дані свої таланти. Але всі ми з вами маємо одне спільне покликання – покликання до спасіння, а, отже, – і до майбутнього Небесного Царства. Цей поклик Господаря всіх нас, Пана над панами, передбачає нашу реакцію на нього: як саме ми будемо діяти, коли почуємо цей поклик. Чи ми знехтуємо ним, як покликані господарем невдячні гості, чи будемо займатися і далі кожен своїми справами? Чи ми підведемося і підемо за цим покликом? А це означає насамперед наше діяльне християнське життя, наше діяльне служіння Богові і ближньому, наш захист справедливости.

Для кожної епохи, для кожного покоління поклик Господній може формулюватися по-інакшому. Але завжди і скрізь він веде нас на одну дорогу – дорогу правди, дорогу боротьби із несправедливістю, дорогу християнського служіння у світі. І коли ми, чуючи цей поклик, не відмовляємося від нього, не нехтуємо ним, а спокійно, гідно і певно приймаємо його так, як прийняла його Пресвята Богородиця, і, відповівши: “нехай буде мені згідно з словом твоїм”, простуємо вперед, туди, куди нас кличе Бог, – ось тоді якраз і зможемо ми зібратися всі разом за столом нашого спільного Творця у Небесному Царстві, на тій вічній весільній учті, про яку і оповідає Христос Своїм апостолам і всім, хто слухає Його у цій притчі.

Хай же і поклик, який приходить із цієї притчі, допоможе нам не марнувати наших талантів, а, почувши слово, впроваджувати його в своє життя. І робити цей поклик Господній тим провідним напрямком, якого, може, нам бракувало, щоб визначити своє місце у суспільних процесах, у стосунках із ближніми, у майбутньому році. Хай цей поклик реалізується всім нашим життям! Амінь.

(Переглянуто 103 разів, 1 переглядів сьогодні)