Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 17 червня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Зверніть увагу, як захоплює нас Книга Буття, коли після повідомлення про кожен етап творіння вона повторює рефреном: “І Бог побачив, що добре воно” (Буття 1:1-31).

Світ створюється для добра. Бог не творить зла і неправди. І мистецтво адекватного сприйняття світу полягає в умінні бачити цю його первісну справжню красу. Звідки з’являється зло, темрява — все те, чого б нам не хотілося бачити довкола? Воно з’являється від гріха, від порушення первісного порядку. Коли ми починаємо бачити саме ці тіньові сторони довколишнього життя, зло може полонити нас. Не йдеться про те, щоб ми уникали тверезого, об’єктивного бачення світу, але про те, щоб відкрити мистецтво такої об’єктивної оцінки.

Скільки створено за всю історію людства, за історію засобів масової комунікації методів перекручення цієї об’єктивної картини! Досить подивитися протягом дня новини, які створюватимуть безнадійну, безвідрадну картину світу, в якому страшно жити і страшно думати про завтрашній день. Повіривши в цю картину, ми можемо перейнятися певністю у ворожості довколишнього світу.

Правда, треба сказати, що у Христових словах ми не раз теж зустрічаємо критичну згадку про світ. “Моє Царство не із світу цього”, – говорить Христос (Ін. 18:36). Але ж у цьому випадку під світом мається на увазі не все створене Богом довкілля, а тільки та його частина, зіпсована гріхом, яка творить альтернативну своєму покликанню цивілізацію. Власне кажучи, прихід Христа в світ і створення Ним Церкви покликані повернути людину до реального сприйняття світу і довколишнього життя.

Знайти своє покликання і жити за ним — ось у чому полягає мистецтво християнського творення і своєї власної перспективи, і перспективи для всього світу. Оздоровлення світу, позбавлення його від хвороб, породжених гріховними деформаціями — це є суспільна місія християнина в її найзагальніших рисах.

Христос вчить нас мати світлі очі (Мт. 6:22-23). Сліпа людина не може бачити об’єктивної картини довкілля. Саме це страшить її. Ми тоді поринаємо в світ страхітливих примар, коли вимикаємо світло, зачиняємо вікна, опиняємося в темній кімнаті і втрачаємо орієнтацію. Але досить нам увімкнути світло або відчинити вікна – і відразу все стає прозорішим, зрозумілішим. Нам відразу стає легше жити.

Уявіть собі, що ми йдемо по тоненькій кладці через бурхливу річку. Ми не боїмося, йдемо впевнено, доки дивимося прямо перед собою і переконані в своїх силах. Але досить нам втратити цю віру, поглянути собі під ноги, злякатися потоку, який протікає під нами і в який ми можемо впасти, тоді ми й втрачаємо енергію руху. Ми зупиняємося, хочемо повернути назад або застигнути на місці й нічого не робити.

Так буває й з нашим життям. Коли ми втрачаємо світлий зір і опиняємося в полоні страхітливих примар, життя здається безвідрадним, безнадійним. Нам хочеться кудись сховатися від нього, не діяти, застигнути або повернутися в минуле…

Зрештою саме це паралізує величезну частину наших земляків сьогодні, коли все ж таки створюються можливості для розвитку, для боротьби, для захисту своїх прав, для творення свого майбутнього, для економічного розвитку. А це багатьох лякає. І людина занурюється у міфологізований образ минулого, яке щодалі більше стає схожим на казку, а не на ту реальність, яку ми, старші люди, добре пам’ятаємо.

Христос вчить нас мати світлий зір. Це означає: не лякатися правди і пам’ятати, що завжди реальність переконливіша за будь-які міфи. Майбутнє відкрите для нас остільки, оскільки ми йдемо з Богом, маючи очі відкритими на євангельську правду. І коли ми бачимо за всіма земними потрясіннями і випробуваннями світлу перспективу, відкриту нам Христом, не викликає сумніву: світ створений не як пастка, не як перешкода для нашого руху. Світ створений для добра.

Оскільки ми захищаємо це добро, остільки Бог дає нам сили і відкриває перед нами майбутнє. Майбутнє, яке доступне для тих, хто кориться правді, хто бачить реальність, хто здатний простувати її шляхами. Амінь.

(Переглянуто 78 разів, 1 переглядів сьогодні)