Tuscany Sunrise

Виголошена архиєпископом Ігорем ( Ісіченком) 14 липня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Навіть у цей яскравий сонячний день ми можемо сховатися де-небудь у льоху, щільно себе закрити лядою, і тоді нам здаватиметься, що довкола панує суцільна темрява. Світ здаватиметься нам похмурим і небезпечним. Але не тому, що ми перейшли в якийсь інший вимір життя. Ми сховалися від світла. Ми загородили шлях до нашого простору сонячним променям. І саме це неодмінно плекає в нас журбу, безнадію, страх.

Ці почуття з’являються, коли ми ховаємося від світла. Бо темрява не є іншим видом творіння, не є рівнозначною противагою світла. Темрява є тільки відсутністю світла. Мабуть, усі поганські релігії мають у собі те спільне, що вони намагаються урівноважити Творця світла і творця темряви, творця зла. Саме це обумовлює безвихідь, фаталістичність цих релігій, які будують свої доктрини на основі концепції співдії рівнозначних сил – добра і зла.

Християнство як об’явлена Богом віра відкриває нам, Божим творінням, дуже оптимістичну істину: немає і не може бути сили рівнозначної, рівносильної Богові. І духи темряви з’являються там, де відбувається втеча від Творця світла, де знаходяться чи відшукуються шпаринки, в які ховаються ті, хто не бажає бачити світла. Так, як ховаються миші чи таргани, коли ми заходимо до хати.

Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 6:22-33) вказує нам на дуже важливу для сучасної людини рису християнина – вміти бути відкритим до світла і боронитися тим самим від темряви. Що для цього потрібно? «Як око твоє буде здорове», – тобто, без більма, чисте, відкрите, «то й усе тіло твоє буде світле» (Мт. 6:22). Тоді око твоє буде здатне бачити Бога і приймати в себе Його світло, коли ти триматимеш його широко розплющеним. Навіть коли ми не ховатимемося від сонця в льоху, все одно, якщо ми заплющимо очі, стане неможливим вільне пересування в просторі й світ звузиться до меж нашого дотику.

Коли наші духовні очі заплющуються, коли ми відмовляємося бачити Бога, – саме тоді і настає розпука, безнадія. Саме тоді наш життєвий простір звужується до розміру нори, в яку ми ховаємося від небезпек світу. Сили темряви споконвіку прагнули підкорити собі людину. Але від нас самих залежить, чи ми зможемо встояти проти них. А встояти можна тільки одним чином: бути із Богом, не ховатися від Нього, не заплющувати очі на Його всеосяжну присутність у світі як Творця світу, Промислителя, як нашого Відкупителя, як Святого Духа, дарованого кожному з нас для нашого спасіння.

Можна по-різному заплющувати своє око. Власне, темрява, яка ллється на нас із засобів масової інформації, і є способом потьмарити наш зір, не дати нам бачити добро. А це великий християнський талант – талант вміти бачити добро.

Давайте переглянемо різні випуски новин українських телеканалів за один вечір. Нам стане відразу похмуро, світ здасться сповненим злом і небезпеками: довкола, уявляється, панує криміналітет, нам неможливо вийти на вулицю без загрози для життя, всі розсварені між собою; в політичному світі панує тільки змагання амбіцій; люди мріють лише про те, щоб завдати одне одному шкоди. Ось такий темний образ вимальовується із засобів масової інформації. І треба вміти захиститися від цього фальшивого образу світу, вміти розплющити свої очі і побачити, що світ створений для добра, і що немає в світі навіть найбільшого злочинця, нездатного відродитися для життя, як відродився до вічного життя розіп’ятий праворуч від Христа розбійник. Саме це треба вміти помічати, до цього себе треба виховувати. Бо християнське вдосконалення полягає в тому, щоб вміти бачити добро, вміти любити людей довкола себе.

І коли, приміром, їдеш до церкви, слід би помічати не тих, хто тобі не поступився місцем в метро, чи хто тебе відштовхнув, чи хто просто скоса подивився або не привітався. Вчімося бачити довкола себе втомлених, розчарованих людей, які потребують допомоги. Вчімося помічати маленькі знаки уваги, які нам дарують інші, вчімося помічати, що доброго роблять нам інші люди. Ми маємо зуміти все це оцінити і подякувати Богові, Котрий посилає нам через наших ближніх Свою любов і Свої знаки уваги. Бо ж це Він, Бог, посилає світло, яке осяває нам життя. І кожен наш день може закінчитися світлим променем у нашій душі, якщо ми перед тим, як лягати спати, пригадаємо добро – не зло, не образи – а саме добро, якого ми зазнали за цей день від інших людей, а значить – від Бога. І не забудьмо наприкінці дня подякувати за це Богові.

Саме тоді в нашій душі визріє надія, що наступний день буде не гіршим за попередній. Бо ж ми вчитимемося бачити світло – радість, добро, любов, вчитимемося розплющувати духовні очі на ці Божі дари. І врешті решт, коли прийде до нас ця світла радість, ми зуміємо і світ оцінити зовсім інакше: як джерело радости і надії. Бо саме таким і є світ, створений Богом для нас, людей, для нашого спасіння. Світ, у якому вічно перебуває його Творець, завжди готовий оповити нас рясними, щедрими променями світла. Амінь.

(Переглянуто 63 разів, 1 переглядів сьогодні)