Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 25 червня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Уявімо собі, що ми їдемо сьогодні вранці в метро, задрімали, нам щось привиділося уві сні. А прокинувшись, ми не можемо пригадати, де ми є, в якій країні. Особливо, якщо ми перед цим їздили за кордон. З чого можна буде відразу пізнати, що ми є вдома? Не з одягу – він зараз більш-менш однаковий в різних країнах, та й устрій вагонів метро подібний. Але, на жаль, печать постійної втоми, недовіри, невдоволення життям, яка лежить на обличчях людей довкола, безпомилково підкаже нам, що ми вдома. Ну, може, ще в Росії ми б побачили подібні обличчя.

Ця печать невдоволення, розчарування, невіри в майбутнє – це, може, найстрашніше, що оточує нас і що є в нас самих. Не так давно один західний політолог написав, дуже, мені здається, доречно: «У вас, українців, найбільша проблема – це не корупція, а ваша невіра в майбутнє, невіра в самих себе!».

Можна виправдовувати себе багато чим, доводити, що багато поколінь наших предків мали боятися майбутнього, остерігалися потрясінь, що приходили. Можна знаходити виправдання в складних сучасних умовах. Але кожного разу це буде нещиро.

Сьогодні Христос через євангельське читання третьої неділі по П’ятдесятниці підказує нам (Мт. 6: 31), що ж насправді є причиною цієї ганебної печати, яка на нас лежить: брак віри в Бога! Брак віри у Його опіку над нами, невміння віддавати себе в Його руки, жити так, як дається нам жити, не відкладаючи справжнє життя на майбутній день.

Коли я вчився у початкових класах школи, повсюди лунало дуже популярне гасло: «Ми будемо жити при комунізмі!» Будь-які нестачі довкола виправдовувалися тим, нібито зараз важко, зараз цього немає, але колись, у майбутньому все буде. А це майбутнє все віддалялося й віддалялося…

Жити уявленням про майбутнє, міфами про майбутнє –найбільша омана у світі. Ми живемо сьогоднішнім днем, відповідаємо за нього. Це не значить, що треба залишити все напризволяще й бути пасивними споживачами, намагатися взяти від життя якнайбільше. Ні. Христос нагадує нам про збагачення Царством Божим, передчуттям майбутнього Царства. А тут, у цьому світі, ми маємо проходити життя разом із Христом, Який нас супроводжує.

Один мій товариш розповідав, тепло підсміюючись, що після смерти матері він ще років десять їв макарони, які вона наскладала в себе у сховку… Я думаю, що ми можемо пригадати не одного такого нашого родича, який постійно зберігав щось у себе «на майбутнє». А скільки було випадків, коли гинули тисячі грошей при чергових обмінах! І це також ознака порушення поради, яку Христос сьогодні нам дає (Мт. 6:22-33): вчитися в іншого творіння, вчитися споживати те, що Бог нам дає сьогодні, не зрікаючись його, не заощаджуючи, не відкладаючи справжнє своє життя на якесь далеке і неозоре майбутнє.

Часом ми можемо чинити ще страшнішу річ: ми можемо відкладати на майбутнє своє покаяння і початок християнського життя. Ми відчуваємо його справжність, його насолоду, ми відчуваємо радість молитви, але міркуємо: «Ось скоро – завтра, з понеділка, із наступної неділі, із чергового посту, із цього свята – я почну жити по-новому». Минає піст, минає свято, а це нове життя так і не починається…

Христос знов і знов нагадує нам, що ми живемо зараз, тут, сьогодні, живемо в тому оточенні, яке Бог нам створив, яке дає нам за приклад. Він повсякчас здатен нам допомогти, тільки треба не боятися віддати себе в Його руки, не боятися Його опіки, не боятися жити так, як Він нам радить. Не варто виправдовувати себе тим, що Євангеліє нібито писалося давно, написане для інших, особливих людей, не подібних до нас, сучасних. Ми, буцімто, вже не зможемо жити так, по-євангельському. Зможемо! І саме це буде справжнім життям. Бо без Бога життя завжди буде сумним, сповненим тривоги за майбутнє. І тільки коли ми відчуваємо Його присутність, вона осяває нас тією радістю, яку ми можемо помітити і в красі польових квітів, і в шуганні птахів під небом!

Ми можемо відчути присутність Бога у повноті творіння, яке все співає радість Творцеві. І ми можемо стати частиною цього величного хору, не приховуючи радости на своєму обличчі, живучи нею, беручи з вдячністю те, що Бог нам дає. Саме тоді ми звільнимося від печати безбожної скорботи, яку накладає на нас насправді одна глобальна проблема: брак справжньої віри в Творця, брак відданости Йому і покладання на Нього.

Тож і сьогоднішнє євангельське читання допомагає нам позбутися руйнівного песимізму, допомагає осяяти радістю своє обличчя і озирнутися на квіти, які можемо побачити і тут, у храмі, озирнутися довкола себе, коли вийдемо із церкви. Євангеліє закликає нас транслювати у світ довкола справжню, оптимістичну радість, яку дає нам Христос Своєю повсякденною присутністю в нашому житті. Присутністю, що дає певність і надію на завтрашній день. Амінь.

(Переглянуто 87 разів, 1 переглядів сьогодні)