Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 12 травня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Мр. 15:43-47, 16:1-8), загалом, сьогоднішній день церковного календаря в усій повноті його змісту ставить нас перед дуже важливою для сучасної людини проблемою: що таке сила?

Двадцяте століття залишило нам культ сили – сили зброї, сили характеру, фізичної сили людини. Коли подивитися перелік фільмів або телепрограм нашого телебачення, то ми відразу побачимо домінування в них взірців наполегливої, часто нахабної фізичної сили, яка змушує коритися всіх довкола, захоплюватися цією людиною. І коли цього тижня ми бачили через трансляцію новин парад у Москві1, чи відомого американського актора, який грає таких сильних людей2, то й бачили, до чого приводить цей культ сили: до апології тоталітаризму, зазіхання на чужі землі.

І ось сьогодні перед нами зовсім інші люди – на перший погляд, такі слабкі, вразливі! В той час, як апостоли хвалилися, що не зрадять Ісуса і будуть завжди з ним, вони мовчали, ховалися. Боявся з’явитися серед апостолів Йосип Ариматейський. Та й Никодим, шанована людина, тримався десь осторонь (Ін. 19:38-42). Жінок же ми взагалі не помічаємо у розповіді. Вони готують їжу, доглядають апостолів.

Аж раптом саме ці люди з’являються там, де зникли сильніші, донедавна відданіші. Саме вони, нібито слабкі, боязкі, — біля Христа! Йосип і Никодим домовляються про поховання Христового тіла. А жінки-мироносиці виходять раптом із марґінесу на перший план. Коли апостоли ховаються від синедріону, вони, не боячись ані того, що римляни звинуватять їх у співчутті до бунтівника, ні своєї власної юдейської влади, що засудила Ісуса як єретика, простують, щойно сходить сонце, до гробу. Саме вони – “Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія…” (Мр. 16:1) перші несуть вістку, спочатку почуту від ангела, а потім від Самого явленого їм Христа: “Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!” (Мр. 16:6).

В наше церковне передання навіть приходить легенда про те, ніби одна з тих жінок, Марія Магдалина, дісталася до Риму і привітала римського імператора Тиверія словами: “Христос воскрес!”.

Чи так воно було, чи ні? Важко сказати. Але якраз євангельське вчення навчає нас пізнавати приховані джерела сили, – непоказні, невиразні, непомітні на перший погляд, – і плекати їх у собі. Ці джерела оприявнюються у вірності за важких умов, оприявнюються у відданості, у здатності не лякатися, не ламатися перед переслідуваннями. Не боятися бути меншістю!

Протягом цього тижня багато згадувалося про фронтові події, про тих, хто воював, або про тих, хто поодягав незаслужені ордени та повиходив 9-го травня до пам’ятників3. Та ми несправедливо мало згадували про тих, хто ніс на собі тягар війни: і в запіллі, працюючи по вісімнадцять годин на день біля станків; і тих дружин, матерів, бабусь, які позалишалися на окупованій території і доглядали свої родини. Не кидали їх, не тікали…

Ми звикли захоплюватися героїзмом солдатів, які йдуть на передову, кидаються в бій. Але, може, часом легше разом із десятками тобі подібних під вигуки “ура” йти в бій, ніж бути самому, десь, у зруйнованому Харкові, Києві, Луганську і думати, де знайти на завтра шматок хліба, щоб нагодувати дітей.

Я часом згадую своїх бабусь і не можу уявити, як вони, жінки без особливої освіти (одна з них взагалі не вміла ні читати, ні писати), опинившись на окупованій території з купою дітей, зуміли вижити в цей час, якось їх прогодувати — не можу уявити, чим саме! – витримати все, дожити, щоб зустріти чоловіка або зустріти звістку про те, що він зник і не повернеться ніколи. І продовжувати важко працювати, щоб доглядати дітей, давати їм добрий приклад, поставити їх на ноги.

Сьогоднішній день ставить нас перед найвищим героїзмом у світі — героїзмом материнства. Мабуть, не випадково цього року й День жінок—мироносиць, і Свято матері прийшлися на один день. Бо немає більшого героїзму, ніж подвиг людини, яка вирощує людину, доглядає її, дбає про неї, захищає від лихоліть, дає постійно добрий приклад. Навіть коли мати помирає, вона не залишає дитину своєю молитвою. Вже звідти, з Небесного Царства, мати продовжує нею опікуватися…

Ми згадуємо зараз про це, як про непоказний, але справжній взірець сили. Бо справжня сила — це не фізична сила, не сила зброї. Це сила духу. Вона виявляється в здатності людини бути самим собою і не зраджувати себе, не йти на компроміси, не хитатися разом із хитаннями світу довкола тебе.

Ми переживаємо зараз складний кризовий час, переживаємо розчарування в багатьох тих, кого недавно вважали за моральні авторитети. Але це й дуже зручний час для того, щоб подивитися, а хто як себе поводить у цю мить — в час зміни влади4. Чи він говорить те саме, що й півроку-рік тому? Чи говорить тією самою мовою, чи разом із позірною зміною влади змінює й стиль промов, з якими звертається до людей? Ці спостереження будуть для нас корисними завтра-післязавтра, коли ми будемо знов і знов голосувати за кандидатів, які проходять нині іспит зміною політичної кон’юнктури.

Ми шукаємо сильних особистостей. Але часом шукаємо зовсім не там, де потрібно. Сильну особистість треба шукати у її здатності все життя бути послідовною, бути собою. Бути такою, як жінки-мироносиці, які не зрадили Спасителя, у найважчу мить лишалися з Ним, а потім пішли в широкий світ, несучи євангельську звістку про Христа. Вони не мали тих дарів, які мали апостоли, не мали єрархічної влади. Але вони мали найбільшу силу — силу духу, яка дозволяла їм не згинатися під час переслідувань, не зрікатися Христа, коли настане час мучеництва в Римській імперії. Ця сила духу дозволила їм пронести євангельську звістку до нас через страшні часи комуністичного терору, коли саме завдяки жінкам-мироносицям — нашим бабусям і матерям – ми з вами виросли християнами і дістали дар віри в Бога навіть там не було Біблії, не було живої богослужбової традиції, де не було церкви. Але віра жила в серцях наших жінок!

Хай же Господь допоможе нам оцінити цей подвиг і навчитися справжньої сили — сили духу – в тих скромних жінок-мироносиць, які завжди становитимуть собою окрасу Христової Церкви. Амінь.

1 «Парад перемоги» 9 травня.

2 Стівен Сігал відомий проросійськими поглядами — він підтримує політику Володимира Путіна щодо Грузії та України

3 Йдеться про провокаційну акцію “Безсмертний полк”, започатковану 2012 р. для підтримку культу “великої перемоги” й пропаганди ідей відновлення Радянського Союзу.

4 Інавгурація шостого Президента України Володимира Зеленського мала відбутися за тиждень, 20 травня 2019 року

(Переглянуто 74 разів, 1 переглядів сьогодні)