292661-figieisaigypton Втеча в Єгипет

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 12 січня 2014 року в Свято-Юріївському храмі м. Полтави

Дорогі брати і сестри!

За цей час Різдвяних свят ми багато разів чули тропар, де Христос називається Сонцем правди. Давайте замислимося над цим образом. Сонце – це те, що всіх освітлює, розганяє пітьму, робить життя довкола нас яснішим. І ось Христос приходить у наш світ, як сонце сходить над землею. Приходить, аби зробити виразнішою дорогу перед нами, осяяти світ світлом розуму, тобто зробити його загадки та його майбутнє досяжними для нашого раціонального сприйняття.

Чи всіх це задовольняє? Та звичайно ж не всіх! Є великі категорії людей, які живляться людською темрявою. Що краще для будь-якого шахрая, злодія – світло чи ніч? Звичайно, ніч. Тоді легше красти, обманювати, легше нападати на людину. І якраз ці категорії ненавидять світло і намагаються від нього сховатися. Так само і в житті суспільному. Бо ті верстви, які здобувають собі панівну позицію в світі шахрайством, облудою, ширенням неправди, марними обіцянками, – вони ховаються від світла. Їм світло не тільки непотрібне, але й шкідливе. І саме тому об’єктивно вони теж виступають ворогами Христа, коли намагаються противитися поширенню об’єктивної інформації, противитися пізнанню людьми правди.

А правда є одна – Христова. Немає іншої правди. Не може бути двох істин. І тільки людина, яка зневірилася в усьому, може, як Пилат, спитати іронічно: “Що є правда?” (Ін. 18:38), – мовляв, правда підлаштовується під тих, хто в цьому світі сильніший. А це не так. Істина є одна і незмінна. Істина ця – Христос.

Ось сьогодні ми згадуємо про подорож святої родини у Єгипет (Мт. 2:13-32). І хоча Ісус був зовсім маленьким і не міг нікого навчати, вже сама Його присутність стала тим сонцем, яке осяяло світлом правди землю темряви, що нею був язичницький Єгипет із масою марновірних культів, із захопленням езотеричними вченнями. І цей Єгипет за кілька десятків років почне ставати чи не першою християнською країною в світі! Бо саме там утворюються великі християнські громади. Олександрія – центр елліністичного світу – стане одним із найбільших осередків християнського богослов’я. І зрештою, християнське монашество виникне там, у Єгипті.

Ця країна переживає зараз дуже важкі часи. І знов на різдвяні свята у своїх листах тамтешні християни просять усіх нас не забувати молитися за них. За християн Єгипту, які виявилися дискримінованими минулою владою братів-мусульман, що прийшли до правління державою і почали насаджувати закони шаріату. Нас просять молитися за напучення тих ісламських політиків, яким велика стародавня Церква Єгипту здається дуже незручним чинником для переоблаштування політичного устрою цієї країни.

Але хіба Христос приходить тільки до Єгипту? Він іде до всіх нас. Його присутність як Сонця правди в земній історії здійснюється в нас з вами, у Христовій Церкві. Сьогодні ми згадуємо три ключові постаті в родоводі сім’ї, в якій прийшов на світ Христос. Це Його праотець за Пресвятою Богородицею і за Йосипом Обручником цар Давид, належність до родини якого і змусила Святу Родину мандрувати перед римським переписом аж до Вифлиєму, де на підставі родинних хронік відбувався перепис.

Це і сам Йосип Обручник, який ніби й не був пов’язаний із Христом зв’язками крови. Але яким же рідним, найріднішим серед людей після Пресвятої Богородиці праведний Йосип для Христа! Йосип опинився перед дилемою ще тоді, коли почув, що його обручниця Марія має народити дитину. За всіма юдейськими законами він мав викрити її, кинути, приректи на каменування. А він вирішує приховати, що це дитина не його! Він дбає про народженого Марією Сина краще, ніж більшість батьків дбають про свою рідну дитину. Саме тому ми називаємо завжди Йосипа поряд із Пресвятою Дівою як члена цієї Святої Родини, як обручника Марії і названого батька, опікуна Самого Христа.

Згадуємо сьогодні ще одного з численних братів Ісуса Христа – Якова. Слово «брати» часом вводить нас в оману, і ми уявляємо собі, як це твердять деякі раціоналісти, що, мовляв, Матір Божа мала ще інших дітей, крім Спасителя. Очевидно, що ні. Пресвята Діва назавжди залишилася чистою. А братами і в наш час називають двоюрідних і троюрідних родичів. На стародавньому ж Сході родинне коло було ширше, ніж сьогодні, і тому братами називали і двоюрідних, і троюрідних, і дальших родичів. А ці родичі зовсім не відразу сприйняли Ісуса за обіцяного пророками Месію. Вони злякалися, коли до них прибігли люди, твердячи, що Ісус проповідує щось незрозуміле і Він, напевне, збожеволів. Налякані родичі кинулися до Ісуса, можливо, намагалися зупинити Його проповідь. Але ж потім вони, слідом за Пресвятою Дівою, як найближчою до сприйняття Ісусових слів, стали ревними соратниками Ісусового навчання. А Яків, брат Господній, став одним із творців Апостольської Церкви.

Так ми бачимо, як сяйво Христової присутности осяває все довкола Нього, допомагає виявитися у людині найкращим якостям, звільняє від впливу пліток, упереджень, різного роду забобонів, які заважають прийняти істину. Це світло не згасло разом із хресною смертю Христа. Ми бачимо його відблиск у світлому Христовому воскресінні. І місією Церкви, а отже, місією кожного з нас є мірою своїх можливостей, як оці свічечки в храмі, розсівати світло по всьому світові, протистояти неправді, сіяти правду кожним своїм учинком, своїм повсякденним життям, а хто може – своїм словом: словом усним – словом навчання, чи писаним – словом проповіді, правдивої інформації.

Ми покликані творити у світі правду. А отже бути співтворцями Христа. Тому Христове Різдво пов’язується і з народженням світла у кожному з нас. Він кличе нас не лякатися, якщо ми опиняємося у країні темряви, такому собі сучасному Єгипті, якою дехто хотів би бачити нашу Україну. Адже Сонце правди здатне розсіяти будь-яку, навіть найпохмурішу, темряву. Тож і темрява довкола нас є тільки викликом і заохоченням для християнина, викликом для наших релігійних почуттів і заохоченням до дії, до протистояння владі темряви всім своїм життя, до розвіювання пітьми облуди і гріха своїми праведними вчинками.

Хай же промені світла, які тепло і лагідно спрямовує в наші душі Різдво Христове, не зникнуть у нас, а щедро розсіюватимуться у світі довкола, заповнюючи його сяйвом непроминущої Христової слави, єдиної, унікальної і неповторної Христової істини! Амінь.

(Переглянуто 76 разів, 1 переглядів сьогодні)