32_nedilya_zakheya

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 2 лютого 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Уявімо собі, що Євангеліє писав би чи сучасний письменник. Хіба знайшовся б такий автор, який уникнув би розлогої розповіді про центрального персонажа цього розділу, його важкий прихід до Христа і майбутню зміну його життя (Лк. 19:1-10)? Але Євангеліє – це не художня розповідь. І євангелист Лука дуже чітко фіксує те, що він чув від інших апостолів, і нітрохи не більше. Він нічого не домислює. Закхей залишається в нього таким епізодичним персонажем, який з’являється нізвідки і потім зникає.

Але Закхей несе в собі надзвичайно важливий приклад шукання Бога. Ім’я його – напевно, грецька перероблена версія зменшувального від Закхай, тобто, Захарій. І служив він, як знаємо, у придорожньому місті Єрихоні. Служив начальником збирачів податків, тобто, був на посаді, відповідній сьогоднішньому начальникові обласного податкового управління. Ми з вами знаємо добре, як живуть зараз начальники податкових управлінь. Античні часи в цьому сенсі небагато чим відрізнялися від сучасних. Більше того, податківці збирали гроші не тільки державі, а й собі, причому цілком легально. Вони мали здати якусь частину податків Римській імперії, а те, що залишалося, і було їхньою платнею. Очевидно, що митники були зацікавлені зібрати якомога більше грошей і з мешканців Єрихону, і з подорожніх, які проходили через це місто. То якщо Закхей пробився в начальники податківців, він відрізнявся ще більшою захланністю, кар’єризмом, ніж інші. І накопичив він чимало коштів.

Аж раптом крізь усі відразливі риси, крізь шкаралупу гріха, яка за життя наросла на душі Закхея, пробивається промінь любови до незнаного йому Бога. Цей промінь істини штовхає Закхея на вчинок, несумісний із його віком і поважним суспільним становищем. Закхей раптом забуває про всі умовності і видирається на дерево (щось подібне до нашої шовковиці, тому й вжито цю назву в одному з українських перекладів), аби тільки побачити Христа.

Мабуть, це відбувалося на позасвідомому рівні. Напевно, Закхей би сам не пояснив раціонально своїх вчинків. Але щось його кликало до пошуку правди. Христос помічає саме цей неусвідомлений намір. Він оцінює цей слабенький промінчик, що виривався із душі Закхея. І саме його Христос виділяє з-поміж усього натовпу тих, хто зустрічав Його в Єрихоні, і йде до Закхея в гості (Лк. 19:5).

Син Божий зумів помітити те, чого не помітив би ніхто із людей, – те, що і Закхей, як кожен із нас, створений для добра і тягнеться до нього. Може, вперше в житті досвідчений митар дав волю своїм добрим почуттям. Ці почуття розростаються, виливаючись під час зустрічі з Христом у спонтанний, але логічний з огляду на попередній вчинок, жест. Закхей щиро зголошується, не очікуючи нагадувань, спонукань, повернути все те, шо він несправедливо здобув: віддати вчетверо всім тим, кого він скривдив, і половину свого майна роздати убогим.

Цей жест, звичайно, несподіваний. Але він виявляє нам такі самі несподівані плоди Божої присутности в житті людини. Христос чекає від нас насамперед одного: прагнення зустрічі з Ним. Недарма це читання пропонується церковним календарем на першу неділю, яка починає нас готувати до Великого посту. Нам треба знайти у собі енергію, яка веде нас до Бога. Починається вона із спраги за Богом. Власне, і піст дається нам для того, щоб краще відчути саме цю спрагу, для більшости людей – неусвідомлену. Але кожен із нас як Боже творіння тягнеться до Небесного Отця, жадає Його. Брак Бога в нашому житті, який ми самі штучно створюємо, звільняючи життя від Божої присутности, стає причиною переважної більшости наших душевних криз і помилок, що їх ми робимо в своєму житті.

Сьогоднішнє Євангеліє кличе нас не соромитися спраги Бога. Кожен може знайти спосіб видертися на свою шовковицю, аби шукати Христа. Цим деревом пізнання для нас може стати і читання Євангелія, і молитва, і участь у богослужінні, і добрі справи – все те, що дає можливість розвинутися в нас добрим намірам, закладеним Творцем.

Христос проходить через наше життя. Він ніколи його не проминає, Він завжди йде з нами поряд. Але ми можемо так усе життя й пройти, не озирнувшись на Нього, не забажавши бачити Його, не відчувши потреби в Його присутності. Євангельське читання про Закхея кличе нас озирнутися, помітити Христа, заохочує потягтися до Нього і обіцяє після того радість зустрічі з Христом у нашій оселі. Зустрічі в оселі нашого серця. Він дає нам аванс і допомагає розквітнути тим зернам, які покладені були в наше серце, в нашу душу Творцем, – зернам добра й милосердя, зернам любови. Він кличе нас до служіння іншим, до жертовности, до того, щоб ми суспільні потреби робили пріоритетними і не соромилися жертвувати задля інших своїм часом, майном, навіть своїм життям.

Хай же духовна зустріч із імпульсивним вчинком Закхея допомагає нам відчути в собі ті скарби, які чекають на зустріч із Христом, щоб засяяти всім багатобарв’ям променів любові і добра, які кожен із нас здатен розсівати довкола себе. А для того, щоб ми зуміли здобути цей дар, потрібно одне: так зажадати бачити Христа, щоб забути про всі умовності і шукати поблизу дерева, яке дозволить нам, зіп’явшись на нього, помітити Спасителя. Амінь.

(Переглянуто 46 разів, 1 переглядів сьогодні)