ngt_3438

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 9 лютого 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні в церкві залунали слова “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче!”. Саме в їхньому світлі слухаємо зараз притчу про митаря і фарисея (Лк. 18:10-14). Вона дається нам для того, щоб ми свою поведінку, загалом свою життєву поставу, зіставили з цими двома моделями – гордовитого, самовпевненого, самовдоволеного фарисея і митаря.

Навряд чи митар був таким вже скромним і вже напевно – не був бідним. Митар, збирач податків, у ті часи був найчастіше людиною заможною і майже завжди – тією, яка наживалася коштом інших. Отже, він неодмінно був грішником, грішником, якого зневажали, з яким намагалися не спілкуватися інші. Але як же це йому допомагає в усвідомленні своїх гріхів! Він прийшов у храм грішником. Але він відчув свою провину, покаявся в ній і тому вийшов із храму виправданим.

Фарисей, напевно, був людиною праведною – порівняно з митарем. Він виконував усі старозавітні правила, які поширювалися і на мораль, і на виконання обов’язків при храмі. Але в той самий час йому шкодила одна фундаментальна вада, якої він не міг помітити, – задоволення тим, що він зробив, порівняння себе з іншими і оцінка себе за контрастом із грішниками.

Хіба не буває такого в нас? Хіба не спокушає нас часто бажання взяти когось за об’єкт для порівняння і показати себе в усіх перевагах над ним: які ми є праведні, мудрі, сміливі, патріотичні, не такі, як наші опоненти. І дуже часто для нас навіть споглядання будь-яких новин по телебаченню чи зустріч з іншою людиною стає прихованою підставою для самомилування: а ми ж відрізняємося, ми ж кращі…

І ось уже перший день підготовки до Великого посту впроваджує нас у найголовніше завдання, яке ми повинні опанувати в цей час, – талант бачити власні слабкості, власні провини. Бо що таке Великий піст? Це період самолікування. Але не самостійного лікування себе, а лікування себе за допомогою всієї мудрости Церкви, за допомогою Самого Бога, Якого ми пускаємо в своє життя, Якому створюємо в своєму житті ширший простір, ніж раніше. А що неодмінне для лікування? Без чого лікування ніколи не буде ефективним? Без доброго діагнозу. Отже, наше найголовніше завдання, починаючи з сьогоднішнього дня – першого дня передпостового періоду, – поставити діагноз свого духовного здоров’я, зуміти виявити в собі вади, для того, щоб використати майбутні місяці, аби позбутися їх, перемогти їх, звільнитися від своїх слабкостей.

Церква радить нам почати шукати у собі фарисеєві вади, не для того, щоб розчаруватися в собі і зневіритися в можливостях виправлення. Навпаки! Ми заглиблюємося у свій внутрішній світ, щоб шукати сили позбуватися цих вад, щоб відкрити перед собою шлях до вдосконалення. І за взірець нам Христос пропонує митаря, який бив себе в груди, промовляючи одне: “Боже, будь милостивий до мене грішного!” (Лк. 18:13). Цей взірець надихає нас на сміливе і мужнє викриття своїх провин задля їхнього подолання. Він впроваджує нас у мистецтво бачити свої вади, без якого неможливе зцілення від них і здобуття справжньої духовної свободи, яку приносить нам Христос. Амінь.

(Переглянуто 72 разів, 1 переглядів сьогодні)