130084.b зцілення слуги сотника

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 6 липня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Якось, дуже давно, у моїх добрих знайомих сталася трагедія. Це була дуже гарна молода пара, якою захоплювалися всі, хто їх знав. Вони закінчили вузи, почали працювати. І раптом у дружини мого товариша сталася несподівана і важка хвороба: вона стала боятися виходити з дому –  боялася простору, людей довкола. Вона нічого не могла з цим зробити, через те мусила залишити роботу, сиділа вдома. Чоловік працював, а вона важко переживала свою самотність. І водночас вона не могла зламати себе і вийти в світ, який їй здавався ворожим.

Щось подібне на рівні нації ми можемо спостерігати у явищі ксенофобії – аґресивного, ворожого ставлення до всіх інших людей, не схожих на тебе за кольором шкіри й національністю. Ксенофобія знаходить собі пояснення у багатьох чинниках, шукаючи підстав для вибраности певного народу. І ось саме це явище – явище ксенофобії – помітив Христос і вказав на нього тогочасним юдеям як на одну з головних підстав тієї драми, котру мав пережити народ, що його Сам Христос називає синами Царства.

Античний світ взагалі був світом замкнених клітин, які рідко спілкувалися між собою. Нації відрізнялися одна від одної не тільки вірою,  державним устроєм і мовою, але й манерою вбиратися, кулінарією, способом життя і багато-багато чим ще, чого ми сьогодні не помічаємо як різниці між народами. Але в оточенні Христа була найважча проблема – зверхність до всіх інших, кого ці люди називали ґоями.

Месія очікувався як рятівник одного-єдиного народу – нащадків Мойсея. І ця вибраність у розумінні делеґування особливої місії Мойсеєвим нащадкам сприймалася як вищість, перевага в силу свого походження. А отже приклад римського сотника, центуріона (Мт. 8:5-13), до якого євреї ставилися з острахом і водночас – з погордою, як до язичника, належного до іншої віри і іншої культури, став для Христа підставою для того, щоб нагадати оточенню: ось де справжня віра, вона є там, де ви її не сподіваєтеся (Мт. 8:10). Людина, яка не має ніякого відношення до Мойсеєвої спадщини, більше покладається на могутність Божого Сина, аніж кожен із юдеїв. І Христос робить сотника прикладом для Свого оточення і вказує: «Багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої» (Мт. 8:11-12).

Здавалося б, для нас ця проблема є суто теоретичною. Але ось в Україні трапилася трагедія. І сусідній народ раптом ніби божеволіє, він починає війну проти нашого народу. І скільки жертв, скільки коштів для відновлення понівеченого Донбасу треба буде для того, щоб принаймні повернутися до того стану, який був перед початком іноземної аґресії! А де корені цього?

Пригадаймо всі останні роки, якими вони пройшли перед нашими очима, не заглиблюючись в історію. Всі виступи Михайла Задорнова та інших російських гумористів переконували росіян в тому, що вони найрозумніші, найкращі, що всі американці, західні європейці, а тим більше – українці – нічого не варті перед ними. Скільки було прославляння сили зброї! Чи не кожне свято Побєди було фактичним ствердженням того, що тільки самі росіяни здобули перемогу у Другій світовій війні. І ніхто не хотів помічати союзників, які вели боротьбу на Західному фронті і водночас постачали зброю, продукти, матеріяли Східному фронтові, Советському Союзу. Ми, українці, відчували на собі засліплення цим комплексом переваги. Бо хто з нас не пригадає, як нас сотні разів зневажливо називали хохлами і вважали, що ми нижчі за інших тільки тому, що говоримо російською мовою з іншим акцентом і походимо з іншого краю!

Сьогодні перед нами жахливе свідчення небезпеки цієї ксенофобії. Вона не має нічого спільного із справжнім патріотизмом і справжнім націоналізмом. Пригадаймо, що родина головнокомандувача Української Повстанської Армії генерала Шухевича рятувала від смерти євреїв, що в складі УПА були загони і узбеків, і євреїв, що у нас в Україні, на відміну від сусідів, і сьогодні ми не спостерігаємо дискримінації за національною ознакою. Найприскіпливіші комісії, які присилалися до нас з-за кордону, не знайшли вияву того, що нав’язували нам вороги. Саме в цьому наша сила – у вмінні поважати себе і поважати інших. Бо страх перед іншими і намагання будь-що довести свою перевагу на підставі походження пов’язується насамперед із комплексом меншовартости, із відчуттям своєї ущербности, із намаганням компенсувати це приниженням інших довкола.

Христос дає Своїм учням добрий урок, який стане джерелом сили Христової Церкви. Сили, яка так потужно виявиться у день П’ятдесятниці, коли рання Церква набуде таланту і духовної сили звертатися до всіх народів мовою, зрозумілою для них: мовою іншої культури, іншого способу мислення. Апостол Павло говоритиме, що немає для Христа ні елліна, ні юдея (Колосс. 3:11). Але не тому, що християнська Церква нівелює всіх. Ні! Вона дає можливість кожному з нас відчувати радість свого походження, гордість за свою національність. І водночас, живучи повноцінним національним життям, ми можемо відчувати себе в єдиній спільній християнській родині, в родині, яка охоплює весь світ, у родині, до якої приєдналися народи Сходу і Заходу, достеменно так, як говорив Христос до Своїх учнів у епізоді із сотником. Це для нас також настанова на майбутнє: бачити, де є джерело нашої сили. І розуміти, якою небезпечною є для всього народу й для кожної людини зокрема хвороба ксенофобії, котра стала причиною національної драми сучасників Христа в Палестині. Саме ця засуджена Христом духовна недуга і сьогодні кидає у прірву війни та веде до національної катастрофи сусідній з нами російський народ. Амінь.

Євангельське читання неділя 4-ї по П’ятдесятниці (Мт. 8:5-13) можна знайти за адресою:  http://www.bibleonline.ru/bible/ukr/40/08/. 

(Переглянуто 48 разів, 1 переглядів сьогодні)