Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 3 травня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Як нам уявити собі драму цієї хворої людини, яка кожного дня просила принести її до Овечої купальні, де «Ангол Господній часами спускавсь до купальні і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу» (Ін. 5:4), без жодної надії на те, що коли нарешті зрушиться в купальні вода, то він зможе торкнутися цієї води! І тим не менше, день у день він з’являється там, біля купальні, весь зосереджений на одному – на надії зцілення. І без жодного шансу на те, що ця надія здійсниться…

Ми не знаємо, що відбувалося в його душі. Напевно, він випробував усі інші способи лікування перед тим, як знайшов для себе цю Овечу купальню – по-єврейському Віфесда. Але, разом із тим, він не втратив надії на Бога. Саме про це ми можемо здогадатися, коли розмірковуємо над тим, чому саме до нього підійшов Спаситель? Адже натовп людей довкола цієї купальні був величезний, збиралися хворі не тільки з Єрусалиму, але й з околиць, вірячи в те, що перший, хто зануриться у зворушену воду, буде зцілений. А Христос прийшов до нього! І дав йому те, на що паралізований чоловік і не сподівався: дав йому раптове зцілення від хвороби.

Сам Христос іде до нас, щоб нас зцілити. Важливо розпізнати Його прихід і не ховатися від Нього. Бо, бачите, як відбувалося із цим паралізованим чоловіком: Христос питає його прямо, чи хоче він бути зціленим, а той знову говорить про те чудо, в яке вірили єрусалимляни. Він чекає зцілення від якихось магічних дій і не помічає Того, Хто стоїть на всіма тими обрядами, які несуть надію на зцілення, – Самого Бога!

Буває так і в нас, що ми не помічаємо Його, шукаючи якихось інших собі допоміжних чинників. Мабуть, кожен із нас захоплювався натовпами, що стоять біля привезених невідомо звідки – чи з Афону, чи зі Сходу, зі Святої землі – реліквій. І хоч деякі з цих реліквій, як ті ж самі міфічні Дари волхвів, не викликають до себе довіри, сотні тисяч людей простували до них так само, як хворі в Єрусалимі – до Овечої купальні, сподіваючись чуда. Від кого – чуда? До кого вони зверталися?

Мабуть, більшість із тих, хто приходив до цих реліквій, відстоявши черги, не могли б розповісти не тільки про святих чи волхвів зі Сходу, але й навряд чи хто багато міг розповісти про Пресвяту Богородицю. Вони шукали магічної допомоги. І напевно, що відійшли ні з чим.

А Бог завжди є біля нас! І коли ми заходимо в церкву, то повинні завжди пам’ятати, що немає в церкві святині, більшої за Святі Тайни. Бо Сам Христос невидимо в них перебуває. І не може бути жодної реліквії, жодної чудотворної святині, більшої за них. І немає більшого чуда зустрічі із Богом, ніж у мить причастя Святих Таїн. Саме в ту мить Христос знов і знов питає нас: «Чи хочеш ти бути зціленим? Чи, може, тобі подобається бути хворим? Може, ти притерпівся до своїх болячок і не потребуєш Мене? І тільки вдивляєшся, чи зрушиться вода у Овечій купальні в той час, як Я стою біля тебе і чекаю, чи звернеш ти на Мене увагу?»…

Пам’ятаймо про цей досвід! І пам’ятаймо про те, що не паралізований знайшов Христа, а Сам Христос прийшов до нього!

Зараз, у Великодні свята, ми знов і знов переживаємо те саме наше колективне зцілення. Так, люди прагнули до Бога. Від часу вигнання наших праотців із раю людина прагнула знову повернутися до райського життя, повернутися до постійного споглядання Творця. Але як же кволо, несміливо вона це робила! І як багато людей зневірювалися, відверталися, шукали своїх культів, тих самих ваалів, яким поклонялися на Сході!

А Бог весь час чекав на нас. І не дочекавшись, Сам спускається до нас. Іде, щоб навчати і кликати до спасіння. Іде, щоб зціляти від найстрашнішої хвороби – хвороби гріха. І зрештою Сам віддає Себе на жертву за наші з вами провини для того, щоб ми з вами зцілилися через Нього – через Ісуса Христа.

Тож і зараз, споглядаючи ікону Христового воскресіння, уявімо собі, що Він, воскреснувши, не відходить від нас, а продовжує перебувати тут із нами, у цьому храмі, завжди готовий подати нам зцілення від гріха і вічне життя в постійні славі споглядання Бога, у постійній радості від присутности цієї непроминущої слави. Амінь.

(Переглянуто 93 разів, 1 переглядів сьогодні)