Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 квітня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Уявімо собі, що в нас, у Харкові, пішла чутка про те, нібито досить першому, хто прийде вдосвіта до озера, зануритися в нього, як він зцілиться. Скільки б людей зібралося довкола цього чи озерця!

У Єрусалимі немає річок, немає потужних джерел води. Тому, коли дивишся згори на будинки, особливо на старі традиційні будівлі, то бачиш на дахах водозбірники: аби дощова вода не пропадала, вона зберігається на дахах.

Таким самим великим водозбірником була Вифезда — купальня, призначена для обмивання овець, яких гнали в Єрусалимський храм на принесення в жертву. Бо на свята, коли збиралися тисячі й тисячі людей, і серед них – чимало заможних, які хотіли б принести солідні жертви Богові (ви ж повинні пам’ятати: тоді прийнято було приносити криваві жертви), то для них і готували тисячі жертовних тварин.

Аж ось серед єрусалимлян пішла чутка про те, що той, хто першим зануриться у збурену ангелом воду, той зцілиться. І хоча водозбірник цей невеликий, думаю, менший площею за нашу церковну залу, але біля нього штовхалися сотні людей. Кожен із них намагався першим пробитися до води. Уявімо собі щось на зразок того, як у години пік підходить після довгої перерви вагон метро, і як люди починають штовхатися, аби зайти в нього.

Щось таке відбувалося й біля єрусалимської купальні (Ін. 5:1-15). Яким же нещасним виглядав на цьому тлі бідний розслаблений, який лежав збоку, і не було кому його піднести до води! А він, паралізована людина, не мав жодної надії на те, що зможе якось підповзти сам і випередити інших. Безнадія, яка мала б проймати його, повинна була давно його зупинити. Але тридцять вісім років — уявімо собі! — тридцять вісім років він день у день приходив до цієї купальні, сподіваючись чуда!

Пригадаймо-но: коли ми хворіли і нам треба було лишатися в ліжку хоча б тиждень, або пити одні й ті самі ліки, або закапувати очі, або проводити ще які процедури, як нам набридало це вже за кілька днів, як хотілося швидше з усім покінчити. А це не тиждень, не місяць, не рік, а тридцять вісім років щоденного випробування. Для чого?

Це здається безглуздим. Але чоловік мав надію, мав віру в те, що врешті решт його наполегливість дасть наслідок. Який — він не уявляв. Бо ж він сподівався тільки на одне: десь поряд буде милосердна людина, яка, випереджаючи інших, потягне його до води, занурить у воду. І він зцілиться…

Та ось він дістає цю винагороду! Саме на нього звертає увагу Ісус, коли приходить до Єрусалиму на свято. Протягом принаймні останніх трьох років Своєї проповіді Ісус намагався разом із Своїми учнями на кожне з великих свят приходити в Єрусалим, де збиралися натовпи людей.

Саме до такого натовпу Він приходить у купальню Вифезда і серед усіх виділяє одну людину. Напевно, ніхто б не зумів, яким би спостережливим не був, помітити цього паралізованого чоловіка, який губився серед інших, лежачи десь там здалеку. Але Господь уміє читати в наших серцях. Він помітив і оцінив мужність, відвагу розслабленого, його послідовність у боротьбі за своє життя. Ісус підійшов до нього і запропонував те, чого цей чоловік відразу й не зрозумів. Ісус зціляє його без жодних зовнішніх видимих знаків, одним Своїм словом: “Уставай, візьми ложе своє та й ходи!” (Ін. 5:8).

Саме тому в ці великодні дні Церква пропонує нам за матеріял до роздумів епізод із зціленням розслабленого. Бо скільки траплялося в нас у житті періодів апатії, безнадії! Бували часи, коли не хотілося нічого робити, коли здавалося, що всі наші зусилля марні. Однак тільки коли ми витримаємо, переживемо все це, тоді й зможемо досягти успіху.

В нашому житті дуже часто бракує витривалости, послідовности, систематичности в праці. Євангеліє на прикладі розслабленого вчить нас не залишати нереалізованими свої задуми, вчить, обравши собі якийсь життєвий напрямок, неухильно йти ним, захищати обраний проєкт до кінця. Найголовніше ж, чого вчить Євангеліє – бути послідовним і наполегливим у молитві. Бо саме тоді, коли ми розумітимемо молитву не як епізодичний акт, а як невпинну радість зустрічі з Богом, тоді вона й даватиме належні наслідки!

Тридцять вісім років чекав розслаблений на чудо і дочекався його! Він дав нам надію на те, що Господь завжди сприятиме тим, хто здатен боротися за власний успіх, за досягнення мети, тим, хто не залишить своєї справи і переможе будь-які життєві випробування. Тоді Сам Христос прийде і дасть нам те, на що, можливо, в іншому випадку ми не могли б сподіватися. Амінь.

(Переглянуто 84 разів, 1 переглядів сьогодні)