Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 5 липня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Якби залізну руду не викопували із її природного місця залягання, не відвозили в інші краї, не піддавали жорстокій обробці високими температурами, то вона б ніколи не стала залізом. Так само і ми, люди, якби не переживали тих ударів долі, які припадають на життя кожного з нас, якби не проходили іспитів гартування ними, то ніколи б, напевно, не стали ми повноцінними особистостями. Людина мусить проходити через випробування. Та кожне випробування стає для нас плідним тоді, коли ми вміємо дістати собі з нього уроки, коли ми бачимо, що все, що Господь посилає на нашу долю, дається не тільки як покарання за наші провини, але як урок, настанова, часом – як підказка.

Якою б не була жорстокою сьогоднішня ситуація у нас в Україні, якою б несправедливою не виглядала для нас війна на Сході, вона також дає нам дуже багато уроків, які кожен із нас може дістати для себе не тільки в суспільному вимірі свого життя, але й в суто особистому. Війна показує нам, що зло завжди намагається прикритися якимись красивими гаслами, що воно буває нахабним і викличним, намагається залякати нас. І водночас воно ховається десь там далеко від Бога, від присутности Його світла.

Ось і ці двоє, опанованих бісами гадаринських хворих, теж тікали від Христа десь далеко, за Генизаретське озеро, не тому, що хотіли сховатися від Його приходу (Мт. 8:28-34). Вони шукали собі затишку, де світло Божої присутности не падало б на них. Але Бог є всюдиприсутнім! І Христос, приходячи в заозерний Гадаринський край, знаходить їх, аби зцілити.

Вони намагаються захиститися показною могутністю, налякати Його. Вони намагаються вдавати із себе непроникних для чужої сили. Вони – це не ті нещасні хворі, а біси, які їх опанували. І що ж? Христос не просто перемагає їх, а показує їхню нікчемність, відразливість, змушуючи переселитися у стадо тварин, яких найбільше зневажали на Близькому Сході, – в свиней. І вони гинуть…

У чому тут урок для кожного із нас? В тому, щоб ми ніколи не лякалися позірної могутности зла. Буває так у нашому житті, що зло ніби нас паралізує. Ми боїмося ставати з ним на двобій. Ми виходимо з засновку, ніби ми не зможемо встояти перед спокусою, ми слабкі, немічні. Ми боїмося, що, скільки б ми не сповідалися, все одно не зможемо переступити через вразливість свого характеру і опиратися підступам диявола, коли з ним зустрінемося.

А це насправді не так. Ми сильні! Ми сильні у Христі. І саме тоді, коли Його світло обіймає нас, – саме тоді будь-які сили зла не зможуть нами опанувати. Ми лише повинні відкритися для Бога, мобілізувати свої внутрішні ресурси. І будь-яка наша сповідь, а тим більше – причастя Святих Христових Таїн допомагають змити з нас зло страху, закомплексованости, допомагають відкрити той духовний потенціял, яким ми володіємо, – те, що називається образом і подобою Божими. І сповідь, і причастя допомагають відкрити ті дари, які Христос дав кожному з нас через таїнства хрещення і миропомазання.

Ми сильні. Ми можемо бути переможцями. І Христос прийшов як переможець темряви і зла, аби і нас вести разом із Собою. Вести не до поразки, а до перемоги – до перемоги, увінчаної воскресінням.

Тож, слухаючи сьогодні розповідь про зустріч Самого Спасителя із гадаринськими біснуватими, не забуваймо про необхідність кликати Його собі на допомогу, запрошувати Його в своє життя, створювати постійний простір присутности Христа у нашому повсякденні. А створювати його ми можемо своєю молитвою, своїм побожним життям. Не лінуймося повсякдень прибирати від всілякого бруду нашу внутрішню оселю так, як прибираємо своє житло.

Хай же і сьогоднішнє євангельське читання послужить настановою для кожного з нас та імпульсом у вдаванні до сили Божої ласки, здатної оновити, підтримати, освіжити наші внутрішні сили, для яких тоді не страшними стануть ніякі сили зла. Амінь.

(Переглянуто 107 разів, 1 переглядів сьогодні)