besn2

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 липня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Коли ми, сучасні люди, слухаємо історії про вигнання бісів, у нас виникає спокуса сприймати їх як казку в середньовічному дусі. У середньовічних рукописах бісів малювали маленькими крилатими чоловічками, які вилітають із двох хворих і прямують до свиней, щоб у цих свинях бути знищеними (Мт. 8:28-34). Сучасна цивілізація тікає від реальности зла, ховається від неї так, як маленька дитина ховається під ліжко від уявних небезпек, думаючи, що, створивши цей власний маленький простір, вона захищена від будь-яких зовнішніх тривог, захищена від зла.

Так буває і з нами: попри всю позірну розвиненість сучасних технологій і філософських уявлень, ми виявляємося дуже часто наївними і простодушними, коли не хочемо думати про зло. А воно продовжує існувати! І коли Євангеліє знов і знов нагадує нам про реальність зла, то зовсім не для того, щоб ми по-дитячому наївно ототожнювали носіїв зла із казковими, мало не іграшковими чоловічками, що літають у повітрі. Зло підступне і таємне. І ангели темряви, – ті, які виступили разом із Люцифером проти всевладдя Божого на світанку творіння, – продовжують існувати в нашій реальности. Як саме вони опановують людське єство? Важко сказати. Але коли ми стикаємося із брутальним, незбагненним злом, із нещадною жорстокістю людини, тоді ми не можемо пояснити собі логічно, звідки це все з’являється. І ми мусимо замислитися над зовнішньою, позалюдською природою зла.

Саме про неї нагадує Христос. Він веде нас шляхом вдосконалення, весь час акцентуючи на тому, що зло є хворобою. Його необхідно позбутися. Шлях духовного зростання християн у чомусь подібний до шляху двох біснуватих, яким Христос допомагає відчути чужорідність зла і відсікти його від себе, позбутися його. Кожен із нас, коли приходить до сповідальниці, якоюсь мірою подібний до двох біснуватих. Бо ж він приходить, щоб знайти захист не у священика, а у Самого Христа. І він дістає шанс силою таїнств, даних Христом Церкві, звільнитися від тягарів зла.

Ці тягарі часом бувають непомітними. Так для людини, яка довго не милася, стає непомітним її бруд. Але тим не менше ці духовні тягарі постійно гнітять людину, спонукають її до незбагненних жорстоких вчинків, роблять її дії алогічними. Поговоріть зараз з будь-яким із носіїв сепаратистських або комуністичних ідей, і ви переконаєтесь: зло, яке глибоко загніздилося в людині, не хоче чути ніяких логічних аргументів. І скільки не переконуй комуніста в тому, що ленінський або сталінський режим був антигуманним, що він знищів мільйони людей, – ці аргументи не діятимуть на засліплену людину. Вона живе в полоні своїх ілюзій, які врешті решт прийшли від князя темряви, князя зла.

Оманою сучасного суспільства є спроби примирити добро і зло. Часом ми зустрічаємося з міркуваннями: «Ну є воно, це зло. І нехай воно собі живе. Хай тільки зробиться невеличким, локальним. Ми тоді знайдемо йому місце в суспільстві, і хай воно вживається із добром. Ми готові навіть складати законодавство так, щоб передбачити права і тієї меншини, яка є носієм зла». Це породжує феномен, який називають моральним релятивізмом, коли людина не готова повністю звільнитися від влади зла, а залишає для нього місце – таке маленьке, периферійне, щоб не дратувати це зло. А Христос показує, що видужання можливе тільки радикальним звільненням від носіїв зла – від бісів, від ангелів темряви. Він вигонить їх з людини. І тільки тоді людина стає по-справжньому вільною!

Ми часто губимося, озираючись довкола і не розуміючи, чому в нашому суспільстві стільки людей не розуміє власної вигоди від того, щоб довкола панував порядок, щоб шанувалися права людини. Чому люди миряться з порушенням їхніх прав і не бороняться? Бо їм бракує християнського радикалізму, вміння цілковито і послідовно викорінювати зло із нашого життя. Сьогоднішнє Євангеліє вчить кожного з нас починати із себе: звільняти свою душу від усього того, що приходить іззовні, від князя темряви. Очищення своєї душі є початком очищення суспільства. Бо кожен із нас, християн, покликаний стати провісником добра у світі.

Але далеко не завжди суспільство хоче чути наше слово. Як відреаґували мешканці гадаринської країни на те, що Ісус, Якого вони не визнавали за Христа, хоч знали, що це могутній Учитель із Назарету, – що Він зцілив їхніх земляків? Вони злякалися, що Христос несе їм у життя надто різкі зміни (Мт. 8:34). І вони просили Його відійти…

А хіба не буває і в нас так, коли ми подумки кажемо: «Ну, будь ласка, Христе, Ти трішки почекай. Я ще поживу таким життям, до якого звик. А колись, – може, з наступного понеділка – я почну нове життя». Це стосується не тільки нас як особистостей. Нерідко так поводить себе і все суспільство. Хіба не зустрічаємо ми в промовах українських політиків подібних думок: «От зараз іде війна, і ми почекаємо, заплющимо очі на неподобства, а потім, колись, як війна закінчиться, почнемо вже наводити порядок». І так, відкладаючи наведення порядку в своїй душі і довкола себе, ми створюємо простір для зла. Ми залишаємо в спокої духів пітьми, які прагнуть проникнути в наше життя і далі володарювати в ньому.

Христос кличе нас до послідовности і цілковитої посвяти себе, свого життя, боротьбі зі злом. Він навчає нас стати носіями світла правди, подарованого зціленим Господом мешканцям гадаринської країни. Тож хай це євангельське читання стане для нас спонукою і натхненням для постійної і безкомпромісної боротьби зі злом у нашому повсякденному житті. Хай сила Господньої благодаті стане доступною для нас через Таїнство сповіді, через причастя Святих Таїн. Мабуть, ми не побачимо очима свого звільнення від темних сил, які прагнуть нас опанувати. Але повірмо Євангелію: вони тікатимуть від нас так само, як тікали вигнані біси з двох зцілених Христом мешканців гадаринської країни. Амінь.

(Переглянуто 73 разів, 1 переглядів сьогодні)