Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 10 травня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Спробуймо увійти у внутрішній світ цієї жвавої, іронічної самарянки, яка в спекотний день подалася до криниці, щоб набрати там води (Ін. 4:5-42). І раптом біля криниці вона бачить утомленого дорогою юдея – представника ворожого їй середовища. Вже й призабулися причини тих конфліктів, які виникли поміж самарянами і юдеями. Але наслідки їх були живими! Самаряни та юдеї намагалися навіть не зустрічатися: самаряни знали, що натраплять на зверхність, на зневагу, а юдеї вважали, що вони занечистять себе, якщо будуть спілкуватися з самарянами.

Що ж говорити ще й про жінку! Для ортодоксального юдея тих часів навіть розмова з жінкою була чимось принизливим, не гідним його статусу.

Самарянка бачить такого юдея, можливо, здогадується, що це – Учитель, про Якого чули і в цих селах. І раптом Він Сам до неї заговорює. Якою зловтіхою мало перейнятися серце цієї самарянки: гордовитий юдей звертається до неї! Бо про що вона могла ще подумати, як не про те, що втомлений дорогою і спрагою юдей схотів пити і, скориставшись тим, що ніхто його не бачить, зважився першим звернутися до самарянки. І вона підтримує легковажний діалог, використовуючи нагоду для того, щоб і собі посміятися з цього юдея, показати його неміч, виявлену в зверненні за допомогою до слабкої жінки, та ще й самарянки.

Аж раптом у перебігу цього діалогу вони несподівано для самарянки міняються місцями. Виявляється, що це вона потребує Його допомоги! І вона її одержує! Присутність живої води, що дає початок життя вічного, дається взнаки вже у її реальності. Вона, відчувши повноту щастя від спілкування з цією Людиною, квапиться поділитися нею із своїми земляками, кличе їх: «Ходіть – но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?» (Ін 4:29).

Здається, події давніх часів стосувалися тільки цієї конкретної особистости – самарянки. Але давайте поміркуємо: чи не так само ми з вами часом приходимо до церкви або стаємо на молитву? Ми, відчуваючи присутність Ісуса, ніби даємо Йому води – складаємо послугу Церкві, Богові. Бо ми ділимося чимось: своїм часом, енергією, може, своїми коштами, які жертвуємо на церкву чи на доброчинні цілі. Але коли ми робимо це щиро і коли ми відчуваємо не тільки свою жертовність і гордість із цього, але і присутність Того, до Кого ми звертаємося, ми не можемо не відчути, що одержуємо незмірно більше і під час кожної молитви, і під час присутности в церкві, під час сповіді, причастя – кожного із Таїнств, яке уділяє нам Церква. Ми і собі, як жінка-самарянка, дістаємо воду до життя вічного.

Але отримуємо ще більше за неї! Бо в церкві ми дістаємо і свою частку благодатних дарів Святого Духа, які за Христовою молитвою Бог Отець посилає кожному з нас. Саме тому в нас часом з’являється несподівана радість під час втоми. Адже ж ми фізично втомлювалися під час тривалого богослужіння у великодню ніч або на утрені страстей Христових. Та раптом посеред фізичної втоми ми відчували духовну радість і піднесення від того, що відчули: тут, разом із нами, Христос! Він з нами говорить! І Він з нами ділиться від Своїх щедрот. Ділиться дарами, що ведуть нас до життя вічного…

Про це треба завжди пам’ятати! Пам’ятати, що приклад із жінкою-самарянкою дається нам як модель нашого з вами спілкування з Богом. Коли Господь звертається до нас через Євангеліє, через слово священика, через випадкову розмову з людиною, зустрінутою нами, то Він кличе нас для того, щоб нас обдарувати. Не одержати від нас, а дати нам щастя бути причетними до спасительного Тіла Церкви. Адже ж це ми від Нього можемо одержати спасіння та зустріч із Богом у вічному житті: дар, який ніщо не може нам замінити в цьому житті.

Це життя сповнене ілюзій і міражів. Але є незмінні речі, без яких часом годі визначити: де добро, а де зло, кому вірити, а кому – ні. Це Христове Євангеліє, добра новина про спасіння, з якою Син Божий приходить у світ. Христос нагадує нам, що немає змінюваних цінностей. Якщо вони справжні, то незмінні. Правда завжди лишатиметься правдою, а зрада – зрадою. Саме це допомагає нам не тільки відчути перспективу вічного життя, але й зміцнитися в простуванні до нього через це наше теперішнє, таке складне і сповнене викликів та випробувань, земне життя.

Тож хай приклад жінки-самарянки допомагає нам відчути себе присутніми біля криниці живої води, що тече в життя вічне. Амінь.

(Переглянуто 96 разів, 1 переглядів сьогодні)