Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 травня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

На минулому тижні, у середу, ми перейшли через рубіж великоднього часу – Переполовення. Так називається цей день, який поділяє період від Великодня до П’ятдесятниці навпіл. Вже не так багато лишилося до Вознесіння Господнього часу, який ми осяваємо постійними вітаннями: Христос воскрес! – Воістину воскрес!

І ось уже зараз Церква починає готувати нас до сприйняття таємниці П’ятдесятниці. Сприйняття того великого дару, сходження якого на громаду Христових учнів надасть їй нового сенсу, нового значення, надасть їй місійної динаміки, що завжди відзначає Христову Церкву.

Саме сьогоднішнє євангельське читання (Ін. 4:5-42), яке розповідає нам про зустріч Христа із самарянкою – дотепною, гострою на язик представницею народу, відділеного від юдеїв не тільки мовою, звичаями, але й вірою, – саме ця зустріч і дарує нам той образ, який супроводитиме нас не тільки протягом цього тижня, але й решту часу до дня П’ятдесятниці. Це образ живої води, води, яка тече у вічне життя (Ін. 4:10-14).

Що може бути більш промовистого для людини пустелі, ніж образ чистої джерельної води, води, яка так рідко зустрічається на спустошених просторах Близького Сходу!? І ми теж, кожен – у міру свого життєвого досвіду, уявляємо ці кринички, які зустрічаються і в наших краях, які так прикрашають карпатські пейзажі. Звідти починаються струмки, які доводиться долати кожному, хто йде крізь Карпати. І коли ми втомимося, знесилимося, як же приємно зустріти цю криничку і напитися з нею води! Води, яка ніби повертає нам енергію, силу, бажання йти далі…

Саме з водою із чистої джерельної криниці порівнює Христос благодатний дар Святого Духа. Дар, який присутній у світі від початку. Бо Пресвята Тройця в Своїй взаємодії – Отець через Сина силою Слова створює все існуюче. Але в цьому видимому світі Христос виділяє те, що має найбільш креативний, творчий характер – виділяє Церкву! І її Він робить криницею, через яку джерельні води благодати Святого Духа йдуть цілому світові! Бо вони даруються не тільки Церкві, вони мають поїти весь всесвіт. Але – через Церкву, через тих, хто прийняв цю благодать у Таїнстві хрещення і ділиться нею із світом довкола.

Знов і знов пригадаймо, який же великий дар ми несемо в собі! Можна по-різному ставитися до нього. Є такий приклад неподалік від Харкова. Одну криничку, здавна шановану християнами[1], спробували «ушляхетнити»: забетонували землю довкола неї, збудували при ній капличку. Але що ж сталося потім? Раптом води в цій криниці не стало, джерело припинило бігти…

Так буває і в нас, коли ми пробуємо «забетонувати» різного роду забобонами наше життя, підкорити течію Святого Духа нашим власним людським уподобанням. І може статися, що тоді благодатна сила Святого Духа нас залишить, коли ми спробуємо нею керувати, а не самі, споживаючи дари цієї благодати, будемо жити в ній і задля неї.

Церква живе і розвивається завдяки тому, що вона здобула цю благодать. Мабуть, найбільшою помилкою є уявлення про Церкву як про такий собі музейний експонат, який закінчив своє життя десь в добу Святих Отців – у восьмому столітті, коли відбувся останній Вселенський собор. Не стало соборів, не стало отців – і все?! Виходить, припинилося живе життя Церкви, і ми можемо живитися тільки тим, що було здобуте у перші століття християнства? А як же бути із благодатними дарами? Що, вони зникли? Хіба замулилася криниця?

Ні! Оскільки діє через Церкву Святий Дух, остільки вона розвивається, збагачується. Вона накопичує те, що є частиною Божого Одкровення, – Святе Передання, носієм якого і є Церква. І ми завжди повинні відчувати її динаміку, її розвиток, усвідомлювати Церкву як вічно живий організм, який щедро виприскує з себе на цілий світ ту чисту джерельну воду, про яку говорить Христос.

Якоюсь мірою ми теж уподібнюємося до жінки-самарянки, коли ставимося до Церкви із лукавим прижмуром очей, коли намагаємося «проціджувати» все почуте і прочитане крізь оманливі, підступні тенета нашого раціонального розуму. Дар Святого Духа непідвладний вимірам нашого розуму. Він вищий за нього. І нам у Церкві треба вчитися приймати цей дар, не аналізуючи його на кожному кроці критично, а з вдячністю, без вагань споживаючи живої води Божої благодати. Як не думаємо ми про те, який склад має вода із джерела, коли втомлені прибігаємо або, вже ледь сунучись після втомливої дороги, наближаємося до цього джерела…

Сьогоднішній день готує нас до зустрічі із таємницею Церкви в день П’ятдесятниці. І водночас він нагадує нам про ту повсякчасну радість, в якій ми живемо. Бо Церква є водночас джерелом радости і надії. Не лінуймося споживати ці дари і пам’ятаймо про досвід, який здобула самарянка, коли, насторожено підходячи до Христа, іронізуючи з Нього, відчула в Його слові той самий смак свіжої джерельної води й побігла кликати до Нього всіх довкола.

Не забуваймо і ми кликати до Христа тих, хто нам зустрінеться. Бо кличемо ми їх до радости, кличемо до цієї вічно живої невичерпної криниці живої води, якою є свята Церква, подарована нам через Христа Самим Єдиним у Трьох Особах Богом. Амінь.

[1] Йдеться про криницю прп. Онуфрія біля колишнього Курязького Озерянського монастиря.

(Переглянуто 97 разів, 1 переглядів сьогодні)