Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 26 травня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Коли ми слухаємо виклад євангелистом Іоаном розмови Ісуса з самарянкою (Ін. 4:5-42), нам спочатку здається, що йдеться про такий собі легкий грайливий обмін дотепами. Бо ми сприймаємо цю розмову в контексті наших повсякденних стосунків. Та треба тільки усвідомити собі весь драматизм стосунків тогочасної Юдеї і Самарії, щоб відчути, яким незвичним був уже сам факт цієї розмови! Яким викликом усталеним взаєминам між людьми, між етнічними і конфесійними групами, виглядала зустріч Ісуса з самарянкою!

Саме так спочатку сприймала цю зустріч і самарянка. Вона побачила якогось юдея, дивака, що прийшов до їхньої криниці — самарянської святині. Самаряни вірили, що це та сама криниця, яку викопав патріярх Яків. А оскільки самаряни вважали себе повноправними спадкоємцями віри праотців Авраама, Ісаака і Якова, то вони претендували на володіння цією криницею.

І ось Ісус, учитель із Назарету, юдей, що представляє народ, який застерігав за собою виключне право на всю спадщину стародавніх патріярхів і Мойсеєвої віри, – Він приходить сюди. Більше того, в Нього немає навіть чим набрати з криниці води, і Він просить у самарянки напитися! Самарянка тріумфує, переживаючи свою зверхність. Лише поступово вона оцінює всю велич кроку, зробленого Ісусом їй назустріч.

Ісус простягає руку крізь прірву взаємних підозр, образ, які накопичувалися століттями й дійшли до того, що і самаряни, і юдеї — люди, які зрештою шанували одну й ту саму Тору (П’ятикнижжя Мойсеєве), – не тільки не контактували між собою, а могли образити, вдарити один одного. Самаряни могли каменувати юдеїв, які заходили до їхнього села. Юдеї не допускали самарян до власних святинь. І раптом ця зустріч! Адже юдейський Учитель не просто дружньо простягає руку назустріч самарянці, а йде на контакт, який виключає будь-яку зверхність!

PA-4631695

Ісус показує, що вважає жінку за рівну Собі. Тут дивно не тільки те, що Його співбесідниця була самарянкою – людиною іншої релігійної та культурної традиції. Але вона була жінкою! А Він, Той, Кого вважали учителем, рабином (рабини ж зазвичай згорда трималися осторонь від будь-яких жінок, вважаючи їх за нижчу половину людства), Він Сам звертається до жінки з проханням. Він бере в неї воду! А це в той час не було прийнято. Та навіть не тільки в близькосхідній античності, але й зараз у деяких російських старообрядницьких толків існує правило: якщо чужинець іншої віри бере посуд напитися, то господар після цього може викинути кухлик, щоб навіть не торкатися занечищеної речі. А тут цей Чужинець Сам визнає самарянку за рівну Собі!

Це був виклик не тільки стародавній свідомості. Замислімося-но над тим, скільки поділів відбулося на цей час в українському суспільстві. Навіть за нетривалі роки незалежности України, – та що там говорити, навіть протягом цього останнього місяця! – ми пережили спроби поділити народ на підставі електоральних симпатій. Колись поширювали карту України, поділену на сектори. Нині в мережі Facebook з’являються аватарки з написом «25%» на знак власної належности до політичного сеґменту, який увійшов до 25% виборців, що голосували в другому турі виборів за Петра Порошенка. І це все — ознаки дуже драматичного поділу. Поділ, що здаватиметься абсурдним через якийсь час, тепер сприймається неймовірно серйозно. Люди, які виокремлюються в електоральний сеґмент, протиставляють себе інакшодумцям, не вітаються з ними, декларують свою зверхність. Та що говорити, коли навіть у нашій громаді ми пережили не так давно відхід людей, які не схотіли прийняти вибір інших, пішли геть і тепер не вітаються, зустрічаючись на вулиці, бо вважають себе правими, а всіх інших — ні.

Зустріч біля криниці Якова спонукає нас замислитися: так хто ж вносить поділ у людську спільноту, звідки починається той поділ і що було першим його наслідком?

В епічній картині Святе Письмо розповідає нам про спокусу Єви (Буття 3:1-7) і про гіркий наслідок, який позначився на її дітях Єви – Каїні та Авелі: братовбивство (Буття 4:3-8). Поділ веде до братовбивства, від якого страждають усі, бо і Авель загинув, і Каїн не мав нічого доброго.

Диявол вважається тим, хто поділяє. Власне, давні східні назви бісів якраз і виникали на основі цієї ознаки: “той, хто несе поділ, протиставляє людей один одному”. Бо й сам феномен цього темного світу, феномен ангелів темряви виник тоді, коли вони відокремилися, протиставили себе загалові. Темрява не твориться Богом, вона виникає тоді, коли відкидається Бог. Бог є любов, Бог несе з Собою мир на землі. Диявол несе зло, розбрат, ворожнечу, війну, відокремлення.

Від чого виник конфлікт у нас, на Сході України? Від того, що втручалася Росія? Нема мови… Але ми знаємо, що конфлікт виникав у серцях людей, які зневажливо ставилися до своєї держави, до мови батьків. Вони намагалися відокремитися, вони вважали, що хтось іззовні зможе їх підтримати, приєднати до себе. Тоді їм буде краще. “Путін, введи війська!” – чули ми і в нас, на площі Свободи в Харкові, так само, як у Луганську, Донецьку, Сімферополі — в тих краях, які зараз страждають від окупації.

Здається, немає сили, яка б здатна була подолати поділи, поєднати тих, хто голосував за інших, хто стоїть по різні боки фронту, хто дотримується різних релігійних традицій, хто поминає різну церковну владу на своїх богослужіннях. Але Христос не був представником юдеїв – обраного старозавітнього народу. Христос є Божим Сином! І саме це дає Йому можливість піднестися понад прірвами ворожнечі.

Христос пропонує самарянці іншу воду — не воду ворожнечі та розбрату з криниці, яку самаряни застерегли для себе. Він пропонує їй джерело живої води — віру. Не ілюзії віри, не забобони під виглядом віри, а справжню, глибоку і всепереможну, віру в єдиного Бога, Який є неподільний і виключає будь-які поділи в шануванні Себе. Він простягає руку до кожного з нас. І нас Бог кличе наслідувати Його, вміти бути сильними настільки, щоб першими заговорити до опонента, запропонувати поділитися тою живою водою, яку дає нам усім Христос — Євангелієм. Слово Євангелія, слово віри — ось те, що насправді зцілює всі розбрати. Не Норманський формат, не Мінська група, не якісь сторонні люди, які приходять мирити нас один з одним, а Сам Христос, Який і прийшов для того, щоб поєднати людство.

Нам із вами, людям Церкви, часом здається: ну що ми можемо зробити в цьому світі? Що може жменька людей, які збираються щонеділі на богослужіння в Свято-Дмитрівському храмі, протиставити атмосфері взаємної ворожнечі, зневаги, яка панує довкола, в тому числі, і в нас, у Харкові? Може, бо ми володіємо вірою! І ми можемо бути сильними остільки, оскільки маємо віру, маємо живу воду, яка не може бути замінена жодними криницями, викопаними десь там, поза Церквою.

Вміти ділитися цією живою водою, пропонувати її, закликати відчути її смак — це і є наше з вами покликання. Навертати людей до віри власним прикладом, словом, працею в інформаційних мережах, у суспільних середовищах є тією апостольською місією, яку Христос власним прикладом пропонує і всім нам.

Саме в цьому сьогодні є унікальна місія Церкви і в Україні, і в усьому світі. Саме в цьому причина того, що останнім часом диявол так заповзявся знищити Церкву, дискредитувати її, відокремити від неї людей, протиставляти людей одне одному, сіяти розбрат, зробити так, щоб смуга відчуження простяглася довкола Церкви, як колись між юдеями і самарянами.

Нам здається, що ми слабкі й безсилі. Здається тоді, коли ми відчуваємо себе самотніми. Але щойно ми споживемо живої води, яку дає нам Христос через Святі Тайни, через читання Святого Письма, через справи милосердя, в яких ми долучаємося до Христа, – саме тоді ми зможемо відчути свою силу. Тоді ми відчуємо творчий потенціял, який несе в собі Церква, а отже й кожен із нас, – потенціял віри в Христа й миру в Христі. Відчуємо силу живої води, здатної долати будь-який земний розбрат. Амінь.

(Переглянуто 71 разів, 1 переглядів сьогодні)