Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 25 березня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Яким далеким здавався Великдень місяць тому, коли починався Великий піст! І ось непомітно ми вже впритул наближаємося до останніх тижнів Великого посту. За якихось десять днів ми будемо згадувати Тайну вечерю Спасителя, коли Він подав Своїм учням хліб і вино, промовивши: “Прийміть, споживайте, це є тіло Моє… це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! (Мт. 26:26-28). Ми згадуємо насамперед цей момент як момент встановлення святої євхаристії — найголовнішого з християнських таїнств. Ми переживаємо з Христом молитву в Гефсиманському саді, Його самотність, залишеність. І ніби споглядаємо, як падає з Його чола піт, ніби краплі крови

За цим усім трішки губиться для нас той символічний акт, який наприкінці Своїх зустрічей із апостолами чинить Ісус. Почувши в черговий раз суперечку учнів, хто ж із них старший, Він схиляється перед ними і, як прийнято було на Близькому Сході рабам, умиває їм ноги (Ін. 13:3-16).

Хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба.” (Мр. 10:43-44) – це одне із найголовніших соціяльних навчань, які залишив нам Христос. Це рецепт протистояння тим суспільним проблемам, які так часто переслідують людство.

Ми пережили ганебний тиждень. У Церкві цей тиждень був таким величним і світлим, осяяним читанням Великого канону преподобного Андрія Критського і акафістом Пресвятій Богородиці, що його ми відправляли позавчора. Але що робилося довкола нас у суспільстві! Як бридко було вмикати телевізор чи виходити у соціяльні мережі або на українські інформаційні ресурси, сповнені інформацією, яка деморалізувала, руйнувала залишки нашої віри у високопосадовців і тих, хто зараз прийняв на себе обов’язок творити нові закони для України, визначати стратегію її розвитку!

Кожен з нас повинен був би відчути власну відповідальність за все це. Якщо до Верховної Ради входять люди з нестійкою психікою, люди, здатні зрадити, здатні в істеричному припадку говорити нерозумні речі, влаштовувати бійки перед телекамерами і загалом поводити себе як невиховані хлопчаки, то це наша з вами провина. Провина нас, виборців, які самі взяли на себе відповідальність, обираючи цих депутатів.

Як часто ми звертаємо увагу на те, хто займає перші місця у рейтингах, пропонованих нам різними засобами інформації! Ми міркуємо десь так: “Немає чого голосувати за тих, кого мало хто підтримує. Краще проголосуємо за тих, хто і так має ввійти до влади”. Ми забуваємо, що ці рейтинги готують соціологічні фірми, фінансовані тими самим олігархами, які зацікавлені у просування своїх кандидатів до влади, аби нажитися за їхньою допомогою.

Ось євангельська мудрість, якою ми маємо керуватися, дбаючи про здорове формування влади – “Хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба”. Ця мудрість у тому, щоб помітити справді чесних людей, а не тих, кого нам пропонують у рекламних телероликах. Бо кожна доросла людина повинна розуміти, що рекламний продукт абсолютно не тотожній справжньому. Рекламується насамперед те, що погано купується. Тому й ми, коли зупиняємося біля кіоску, на якому написано, що тут є найсмачніший із продуктів, стаємо жертвами цієї реклами. Так само, як і тоді, коли, подивившись на рекламний соціяльний ролик, підтримуємо того кандидата, якого нам так красиво пропонували.

Ми, християни, повинні вміти розрізняти правду життя і штучність реклами, вміти відділяти те, що нам пропонується як перше, від того справжнього, яке завжди є непомітним у суспільстві. Бо в той час, коли хтось бореться за владу, інший воює на фронті або займається розвитком нашої економіки, що на сьогодні є найважливішим, створює нові робочі місця, розвиває промисловість, сам працює, пише книги. Та чимало можна робити людині замість того, щоб займатися чварами біля палацу Верховної Ради…

Але коли ми переживаємо сором за те, що діється в Києві, то це повинно і нас самих змусити зазирнути в свою душу і озирнутися довкола: чи кожен із нас не піддається спокусі стати таким собі маленьким диктатором на своєму скромному місці, борючись, щоб його помітили, що тут він головний, а всі інші повинні підкорятися йому, приймати його умови, як визначальні? Саме це і є однією з найстрашніших спокус, які ми повинні виявити, для того, щоб з ними боротися.

Як багато виникає у нас таких спокусливих моментів під час Великого посту! Скільки скандалів ставалося саме в цей постовий час, призначений власне для того, щоб подолати будь-які чвари! Чому так? Та тому, що якраз у цей час Бог і ставить перед нами цілу низку іспитів, через які ми повинні пройти. А наші стосунки з оточенням, з нашим ближнім — це й є іспити для нас. Насамперед це стосунки з членами нашої родини, членами нашої церковної громади, нашої спільноти — чи вміємо ми не вивищуватися перед ними? Бо навіть коли людей двоє, хтось один із них може мати наполеонівські наміри і прагнути бути першим.

Підступність світу в різні епохи його розвитку полягає в тому, що він провокує нас до боротьби за пріоритети. І наше духовне зростання як християн полягає у навчанні протистояти світові. Коли тебе нібито самі обставини змушують утвердити свій пріоритет, пригадай, як відповідав Христос Заведеєвим синам Якову та Йоану. Або як чинить Сам Ісус у відповідь на те, що так засмутило Його в останню мить, – коли, прощаючись із Ним, апостоли думають про те, хто тепер прийде Йому навзамін, хто керуватиме їхньою громадою? Він схиляється перед ними і не навчає, а дає їм приклад того, як треба стверджувати свій пріоритет: бути найменшим, бути всім за раба. Бути готовим омити ноги своєму ближньому.

Якщо ми можемо винести щось добре з цих уроків Великого посту, то, може, серед найголовнішого, що допоможе нам знайти своє місце в суспільному житті, подолати спокуси світу, є ця порада і настанова. Вона дається не тільки Заведеєвим синам чи групі апостолів, які оточували Христа, а всім нам, членам Христової Церкви, наступникам святих апостолів: “Хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба”. Амінь.

(Переглянуто 15 разів, 1 переглядів сьогодні)