0001a_zps0b2766fc прп Марія Єгипетська

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 6 квітня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Ось так: ніби непомітно, але стрімко наближається кінець Великого посту… І вже цього тижня завершується його найдовша частина – свята Чотиридесятниця. Період, в який ми згадували і про сорок років мандрів народу Мойсеєвого через пустелю, і про сорок днів посту Спасителя після прийняття Ним хрещення. Вже наступної суботи ми ввійдемо у найважчий і найважливіший період церковного року – у дні Страсного тижня, коли день за днем ми згадуватимемо останні миті зустрічей учнів із Спасителем, останні миті Його перебування серед церковної громади.

Ця громада ще не стала Церквою. Вона лишається невпорядкованим середовищем учнів, однодумців, послідовників Ісуса Христа. Вона бачить у Ньому лідера, і за прикладом земних організацій шукає й собі лідера навзамін, шукає того, хто міг би зайняти почесне місце в єрархії. А коли Спаситель починає попереджати про майбутнє завершення Його земного шляху, то в учнів прокидається реакція, така знайома нам за земними партіями і організаціями: вони шукають, хто може бути заступником, помічником Учителя, хто сяде праворуч Нього в Небесному Царстві.

І ось лунають слова, які набувають особливого значення, бо це вже, по суті, прощальні настанови. Христос, залишаючи Свою громаду, не тільки не настановляє їй старшого замість Себе, а навпаки, застерігає: «Хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу» (Мк. 10:43).

В цьому не тільки суть влаштування Христової Церкви, але й один із найважливіших заповітів Христа для нашого суспільного життя. Скільки разів ми з вами помилялися, коли віддавали свої голоси чи надавали інші види підтримки особам, які прагнули влади, прагнули лідерства? І, хоч нам ці особи і здавалися гідними бути першими, майже завжди ми в них помилялися. Бо ми вірили, що мудрий і безпомилковий лідер може все вирішити без народу, самостійно.

Натомість Христос радить нам звертати увагу на зовсім інших людей – на тих, хто здатний послужити громаді не на словах, а на ділі. Бо ж мудрий лідер виявляє свою стратегічну далекоглядність у тому, що він уміє використати творчий потенціял народу. У нашого народу є стільки цього потенціялу, стільки талантів, уміння! Як реалізуються ці таланти, коли наші люди потрапляють в інші, сприятливіші умови поза межами України! Наша ж власна країна, яка була однією з найбільш успішних на Сході Європи, за два з половиною десятки років управління саме такими особами з претензіями на лідерство марно витратила свій потенціял, згубила своє місце. І зараз ми думаємо тільки про те, як позичити гроші, аби вижити, не втратити все у гіперінфляції, де знайти кошти для закупівлі газу та нафти.

Як своєчасно в дні, коли розпочинається президентська кампанія, лунають слова: «Хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу!» І нам, християнам, громадянам України це також підказка: звертати увагу не на того, хто виявляє свої амбіції, повторює слово «я» і запевняє нас у тому, що саме він зможе повести за собою народ, а того, хто буде нам за слугу, хто зуміє організувати творчі здібності народу, хто зуміє добиватися переваг не для себе, а для кожного з нас.

Так само, коли ми говоримо про майбутнє Церкви, про її облаштування в Україні, про зближення православних церков, яке відчувається останнім часом, може, вперше за ці багато років, – то теж варто думати не про того, хто зможе очолити цей процес. Є лише Один, Хто здатний очолити процес оздоровлення Церкви. Це Христос. А ті, хто зможуть послужити Христу і людям, хто виявляє свою здатність бути всім за слугу, хто виявляє скромну побожність у служінні – саме вони і заслуговують на нашу довіру і підтримку.

В цих словах Христа, які лунають сьогодні, міститься неоціненна порада в стосунках із нашим оточенням. Абсолютна більшість із нас не має лідерських амбіцій, не займає високих посад. Але кожен із нас зустрічається зі своїми ближніми, живе в родині або в якомусь мікросередовищі, яке також провокує нас до вияву власних амбіцій. І де б ми не були, Христос радить нам уміти послужити ближньому. Саме тому, коли ми зуміємо відкинути спокуси амбіційної боротьби за пріоритет, саме тоді, коли ми знайдемо в собі мужність бути за слугу іншим, ми і можемо розраховувати на те, що опинимося серед тих останніх, хто стане першими у Небесному Царстві. Амінь.

(Переглянуто 62 разів, 1 переглядів сьогодні)