Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 4 серпня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Є в Євангелії такий вислів Ісуса сини світу (Ін. 8:23). Очевидно, що йдеться не про якусь особливу категорію людей, і не про тих, хто справді народжений у світі – всі ми в світі народжені. І всі ми так чи інакше пізнаємо на собі оздоровчу, або і руйнівну дію цього світу. Синами світу Христос називає особистостей, які узалежнилися від системи вартостей цього світу, тих, хто прислуговує світові, вислужується перед ним. Тих, хто намагається відповідати системі стереотипів, яка склалася в цьому світі.

Якби будь-хто із таких синів світу прийшов на зібрання, про яке ми слухаємо сьогодні (Мт. 9:1-8), замість Спасителя, що б він зробив насамперед? Вже напевно, звертався б він не до незнайомих людей, що прийшли, а до книжників, до рабинів – учителів, які, напевно, в більшості своїй справді були людьми побожними, вправлялися в читанні й вивченні Тори (П’ятикнижжя Мойсеєвого), які намагалися дати взірець дотримання закону всім довкола.

І раптом Христос поводить Себе зовсім інакше! Він не звертається до тих, хто намагається стати на почесному місці і привернути до себе увагу. Він звертається до непомітних, звичайних, рядових людей, які тягнуть до Нього, розштовхуючи, напевно, інших, ноші з паралізованим – розслабленим. Ми нічого не знаємо про розслабленого. Він залишився невідомим на ім’я. Ми не знаємо, чи був він справді людиною побожною, чи раніше часто ходив у синагогу, чи читав Тору. Знаємо тільки одне: він приходить до Христа без комплексів переваги, зверхности. Він приходить як прохач. І хоч він не може фізично схилитися перед Христом, він схиляється перед Його силою духовно. Він нічого не вимагає, тільки просить зцілення. І через те дістає і зцілення, і прощення провин (Мт. 9:2).

Як же натомість інакше поводять себе книжники! Вони, прискіпливо – уважно спостерігаючи за тим, що чинить Ісус, намагаються з висоти свого становища й освіти визначити, відповідає Він чи ні їхнім уявлення про Месію. Вони пристосовують Його образ до цінностей, які сформувалися у їхній уяві, тобто в цьому світі. І, бачачи, як у чомусь Він не відповідає цим стереотипам, згорда відкидають Його: хто Він такий, щоб прощати провини(Мт. 9:3)?!

Ці два типи поведінки кожен із нас випробовує у своєму житті: в житті повсякденному – в стосунках з оточенням, і у духовному житті – в церкві. Бо часто ми підходимо до будь-кого з нашого оточення з позиції власної самодостатности, визнаючи себе вищими за цю людину і здатними її судити. Ми приймаємо або не приймаємо цю людину на тій підставі, відповідає вона чи ні нашій власній системі стереотипів або тим вартостям, які пропонує нам довколишній світ. І навіть коли ми приходимо до церкви фізично або йдемо до Христа духовно, як часто в нас раптом прокидається оце рабіністичне прагнення пристосувати уявлення про якусь людину до нашої системи вимірів! Ми хочемо вмістити кожну людину в уявну рамку відповідности чи невідповідности цінностям цього світу. А Сам Христос часто не відповідає цим цінностям світу! Адже Він не йде до багатих, не відзначається вродою, про яку б писали, не має великої фізичної сили. З погляду світу Він – немічна, звичайна людина. І саме це є випробовуванням для кожного з нас…

Бо Христос вчить нас випробовувати свою любов до Бога на кожному нашому ближньому, на ось такому непомітному для загалу розслабленому. І Христос дає приклад цієї любови. Він навіть не чекає, коли Його попросять про щось. Він вирушає назустріч розслабленому, зціляє його і дає йому прощення.

Дякувати Богові, ми в більшості своїй здорові, або, в усякому разі, більш здорові, ніж той нещасний паралізований чоловік із євангельської розповіді. Ми можемо самі прийти до храму. Ми, християни, вже маємо перед собою прославленого Сина Божого, Який, воскреснувши з мертвих, беззаперечно довів Своє Богосинівство. Але скільки ж нам треба подолати стереотипів і своїх власних упереджень, щоб здобути силу всепереможної віри, яка допомагає розслабленому відчути всемогутню Божу присутність, потягтися до Бога щиро, всім серцем! І за це дістати те, з проханням про що усвідомлено чи неусвідомлено кожен іде до Христа – дістати зцілення душі й тіла. Амінь.

(Переглянуто 66 разів, 1 переглядів сьогодні)