Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 5 червня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Ще три дні лишилося нам вітатися радісним великоднім «Христос воскрес!». Завершується великодній час – сорок днів, які відділяють день воскресіння Христового від славного Господнього вознесіння. І ось в останню неділю цього часу Церква пропонує нам замислитися над дуже промовистим епізодом, який розповідає про два види сліпоти (Ін. 9:1-38).

Нас завжди лякає фізична сліпота, яка здається відразливою. Саме такий сліпець, не маючи можливости здобути інших засобів прожиття, роками сидів біля єрусалимського храму і жебрав. Жебрав, бо не міг жити за рахунок своїх батьків, родичів, близьких…

Але ось біля нього з’являються носії іншої сліпоти: насамперед люди, які нібито знали сліпого, але водночас вважали, що він покараний за якісь провини – чи то його власні, чи ж його предків. Тому з забобонним острахом вони намагалися триматися подалі від сліпця. І навіть ті, хто не заперечував месіянства Ісуса з Назарету, шануючи Його як учителя, рабина, – питають у Спасителя: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» (Ін. 9:2). Вони виявляються сліпими на людський біль. Вони не виявляють співчуття, навпаки, квапляться засудити й викинути зі свого серця те, що надто важке, аби носити його у собі, – образ скривдженої долею людини з фізичними вадами.

Хіба не буває так із нами, коли ми намагаємося зігнорувати людський біль, страждання, які нас оточують? Ми знаходимо собі будь-яке виправдання, аби не тримати неприємних вражень у своєму серці, дистанціюватися, усунутися від тих, хто потребує нашої допомоги. Таким чином ми теж стаємо добровільними духовними сліпцями!

Але ось іще страшніший вид духовної сліпоти пропонують нам фарисеї. Для нас із вами слово «фарисей» вже виступає прозивним. А для юдеїв того часу фарисеї уявлялися найбільш праведною частиною їхнього народу, носіями Мойсеєвої побожности, яка, насичена численними забобонами, плекалася в юдейському народі.

Фарисеї перетворили Закон на збірник приписів і заборон, рекомендацій і застережень. Вони читали Святе Письмо не як послання Бога до людей, яких Він любить, а як приписи судді – такий собі карний кодекс, що ним необхідно керуватися в житті. І саме так вони ставилися до всього, що виходить поза межі їхнього «карного кодексу» – Талмуду.

Ісус із Назарету не вкладався в їхні уявлення про Месію, вироблені на основі пророцтв Старого Завіту. І фарисеї відкидають Його, вони не вірять Йому, заперечують Його месіянство на тій підставі, що Він чужий їхнім стереотипам: спілкується з грішниками, лікує у суботу…

Нам здається дивним і неймовірним: фарисеї навіть не звернули уваги на визначне чудо, яке вчинив Ісус! Вони помітили тільки зовнішнє, інше – те, що чудо Він вчинив у суботу, в день, який забороняв у юдейській традиції будь-яку роботу, в тому числі – лікування хворих і виготовлення ліків, таким дивним способом виготовлені Ісусом для сліпого.

Міркуючи про фарисеїв минулого, ми мимоволі маємо не тільки озирнутися довкола, а й зазирнути у своє серце. Хіба не буває так, що ми квапимося оцінити досвід, який нам посилається, людей, яких зустрічаємо, за застарілими стереотипами, які в нас самих сформувалися, які ми вимудрували зі Святого Письма, з церковного передання, хоч насправді там для них немає якихось реальних джерел? Хіба не існує в нашому житті безлічі забобонів, які часом підміняють справжню релігійність?

На цьому тижні було оприлюднено чергові статистичні дані опитувань, які вмістив на своєму сайті портал «Релігійно-інформаційна служба України». Виходить жахлива картина: люди, які відносять себе до Церкви – православної чи католицької – часто перебувають під впливом забобонів, чужих або й ворожих християнству, як, скажімо, східні вірування про переселення душ, несумісні з християнством. А якої неспівмірно великої ваги надається зовнішнім, формальним ознакам релігійности! Ми ж нерідно визначаємо релігійність, виходячи саме із цих стереотипів.

Не менш страшною в сучасному світі є верства носіїв релігійної непримиренности, нетерпимости до дисидентів – усіх тих, хто сповідує віру інакше. Саме вони, новітні фарисеї, беруть на себе право судити: судити тих, хто не тому релігійному центру підлягає, не так відправляє богослужіння, хто просто здається їм чужим і незрозумілим. А найголовніше – тих, хто не шанує владу так, як вони шанують. Тобто, простіше кажучи, не виконує вказівок їхньої земної влади.

Христос навчає нас: «Моє Царство не із світу цього» (Ін. 18:36). Це означає, що для християнина земна влада завжди буде вторинною. Пріоритет завжди належить Богові. І якщо ми усуваємо Його з першого місця в нашому житті, то тим самим ставимо під сумнів і нашу віру.

Часом людина, яка приходить до мене вперше, починає відразу розпитувати про канони, історію, формальне визнання іншими Помісними Церквами, стосунки з іншими конфесіями. Саме із цього вона починає визначати своє місце у Церкві. Я ж намагаюся стишити її запал. І хоча, звичайно, треба вивчати канони, треба добре знати історію, але насамперед я рекомендую їй: «Просто підіть до церкви і спробуйте помолитися. Відчуйте присутність там Христа. Відчуйте, чи добре Вам ту буде? Озирніться, чи дивляться на Вас інші люди з любов’ю, чи з осудом і ненавистю? Чи є любов поміж цією церковною громадою? І ось із цього починайте судити, а не із намагання по-фарисейському співміряти ті чи інші моменти сучасного життя із суб’єктивно трактованими канонами».

Ми сьогодні усі проходимо важкий період випробування. Випробування, яке для нас із вами подібне до шляху сліпого до Силоамської купелі. Христос спочатку дав йому відчути тягар сліпоти. Але Він зробив це для того, щоб сліпий відчув і радість визволення, омивши свої очі у Силоамській купелі.

Хай же цей наш шлях буде прямим і радісним. Бо кожного разу радість у наше життя приносить відчуття того, що ми йдемо шляхом, який порадив нам Христос, і на якому Він нас супроводжує і опікає. Пам’ятаймо, що етапом на цьому шляху має стати символічне обмивання себе у водах Силоамської купелі, яке для нас почалося з хрещення, що повторило дар Силоамської купелі для сліпого, обмивши нас від усіх гріхів, і продовжується на кожній сповіді, на кожному прийнятті Святих Таїн. Цей шлях триватиме, доки краплі води впадуть на нас, коли ми вже лежатимемо в труні й розгрішальна молитва священика про очищення нас від провин супроводитиме нас на останньому етапі цього шляху від землі до Неба.

Пам’ятаймо про радість Христової зустрічі. Пам’ятаймо про Його цілительну силу. Тоді будь-які земні випробування і омани ми зможемо легко змити з наших очей так, як змив грязиво, покладене на нього Христом, сліпий у Силоамській купелі. Амінь.

(Переглянуто 83 разів, 1 переглядів сьогодні)