Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 травня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішня довга і містка євангельська історія зцілення сліпого від народження чоловіка (Ін. 9:1-38) дивним чином прилягає до розповідей про самарянку, про зцілення розслабленого біля Овечої купальні, не пов’язаних безпосередньо з нею за темою.

В усіх трьох розповідях ми маємо один дуже прикметний образ — образ цілющої води, яка стає знаряддям подолання людської хвороби. І прикметно, що розповіді, де з’являється вода, — чи то в Овечій купальні, чи в Силоамській купелі, чи в розповіді Христа про джерела живої води, чи в криниці Якова, — ніби готують нас до сприйняття дня П’ятдесятниці, Дня зіслання Святого Духа на апостолів. Того дня, коли, ніби струменями живлющої води зійде на апостолів, а через них – і на нас, на всю Христову Церкву, благодатне віяння Святого Духа.

Сам Христос через образ цілющої води роз’яснює Своєму оточенню таїнство зіслання Святого Духа, Його дію. Ця животворча дія Святого Духа для людини стає, може, найбільш очевидною, коли ми подумки озираємося довкола і уявляємо собі, як навесні, після того, як випадуть перші теплі дощі, починає проростати все те, що завмерло взимку.

Але ось сьогодні ми зустрічаємо ще один образ у євангельському читанні. Це якийсь, на перший погляд, відразливий образ грязива, як його називає переклад, – бруд, земний порох, змішаний зі слиною, який кладеться на очі людини. Після того, як ми подолаємо першу відразу при сприйнятті цього образу, варто замислитися над самим поняттям пороху земного. Той, хто уважно читав Біблію, пригадує, як у перших розділах Старого Заповіту ми зустрічаємо опис того, як твориться людина: із пороху земного (Буття 2:7). А коли наші праотці Адам і Єва згрішили, то позбавляючи їх радости співперебування із Богом в раю, Творець говорить до них: “У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.” (Буття 3:19).

Порох, тлін, бруд, матерія, те, з чого створений видимий світ — ось що з’являється тут перед нами й нагадує: і воно здатне стати знаряддям зцілення. Як, яким чином? Так ми замислюємося ще раз над таємницею входження в світ Божого Сина. Бог невидимий. Він не має нічого спільного з тією матерією, яку ми бачимо довкола своїми тілесними очима. Але Він створив цю матерію! У цьому відношенні Він має владу над усім. І матерія не є чимось суперечним Божому задумові; навпаки, вона є частиною Божого задуму, спрямованого врешті решт на зцілення людини.

Сам Христос — Син Божий, Боже Слово, невидиме за самим визначенням, яке було перед віком, через яке все сталося, — прибирає на Себе людське тіло. Не просто надягає на себе тіло ніби оболонку, ніби маску, щоб потім скинути її. Ні. Він, за природою Бог, Божий Син, стає водночас і Сином Людським. Ці дві природи, Божа і людська, незбагненним чином поєднуються в Ньому. Так само, як поєднуються вода і порох у грязиві, яке кладеться на очі сліпому. І в цьому сліпому ми можемо пізнати самих себе, пізнати людство, яке мало вже одкровення, мало своїх пророків. Навіть сліпий, розмірковуючи над тим, ким же є Христос, Який його зцілив, припустив: “Він Пророк!” (Ін. 9:17). Бо, виходить, він таки знав, що найбільші зі Старого Завіту — це пророки.

Попри те, людство лишалося в полоні гріха, доки прийшов Той, Хто зумів його визволити. І як благодать Святого Духа зійде на апостолів після того, як вони одержать від Христа слово Євангелія, так само і краплі води з Силоамської купальні змивають разом із брудом хворобу з тіла сліпого. Він, позбавлений зору від самого народження, стає зрячим. Це дуже обнадійливий знак для всіх нас. Знак, який допомагає нам відчути, що і ми можемо відкрити свої духовні очі на довкілля.

Часто наші духовні очі затьмарені болем, стражданнями, образами, заздрістю – всім тим, що породжується врешті решт гріхом. Нам не хочеться вставати і починати день, не хочеться бачити інших людей, не хочеться сприймати довкілля – ми втомлені від усього. А Христос приходить до нас, щоб змити це все грязиво марнотної втоми тим, що є цілющим для нас, – Своїм навчанням, Своїми таїнствами.

Так поєднуються в нас два чинники, які несе Церква: навчальне слово і таїнственний дар благодати Святого Духа, даний Церкві насамперед у семи таїнствах, з яких найбільшим є причастя. І тому пресуществене у Кров Христову вино і часточки просфори, які обернулися у таїнстві євхаристії на Тіло Христове, – вони можуть змити з нашої душі наслідки гріха, які і роблять нас сліпими до земних радощів, сліпими до блага інших людей, які нас, народжених зрячими, роблять духовно невидющими.

Церква дається нам для нашого зцілення і поєднує в собі все те, що Христос дав сліпому, насамперед наснажуючи духовне життя переживанням святих таїнств. Саме це є даром і напученням Церкви для нас в останні дні пасхальних свят, які завершуються наступної середи. Але, завершуючи радісний час постійного переживання Христового воскресіння, ми входимо в не менш важливий період – період П’ятдесятниці, той, який почавшись у день заслання Святого Духа на апостолів, не завершиться аж до нашої зустрічі з воскреслим Христом у Небесному Царстві.

Хай же цей образ майбутньої світлої перспективи стане для нас даром Христової Церкви. Даром, який допомагає нам, щиро розплющивши очі, сміливо йти в світ, у новий день, іти до людей. Бо ж ми знаємо, що попереду на нас чекає Сам Христос, Який ніколи не залишить нас – тих, кому Він дає дар духовного зору. Амінь.

(Переглянуто 109 разів, 1 переглядів сьогодні)