palm-sunday

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 квітня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Ось і ми стоїмо, ніби юдеї, які зустрічали Христа в Єрусалимі. І навіть тримаємо в руках зелені гілочки верби, які нагадують нам про знаки тріумфу – перемоги, з якими звикли зустрічати переможців у стародавньому світі: пальмові гілки, гілочки оливи. Ми також вітаємо Ісуса як переможця. Але водночас нам дається, на відміну від юдеїв, шанс зазирнути вперед і побачити, як ті, хто сьогодні вигукують «Осанна» (Ін. 12:13), за кілька днів волатимуть «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21). Ми бачимо вже справжню Христову перемогу – не ту, якої сподівалися юдеї, легковажно очікуючи, що Він встановить справедливе царство на землі, звільнить Ізраїль від гнобителів і назавжди принесе щастя цьому народові.

З відстані в тисячу літ ми можемо вже розуміти, якими наївними були їхні сподівання, і яким є справжнє Царство справедливости – Христове Царство. Не раз Він Сам говорив: «Моє Царство не із світу цього» (Ін. 18:36). Говорив не тому, що Бога немає в цьому світі – Він, безперечно, є Царем і найменшої піщинки в цьому світі! Але Христос показує нам перспективу справжнього Царства, яке народжується у нашій душі. Не це не зовнішній знак зустрічі переможця, який тримали в руках юдеї, а виголос: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Ін. 12:13), – він і стає справжнім знаком непроминущої перемоги!

Зовнішні знаки побожности набувають сенсу тільки з огляду на те, наскільки в нашій душі народжується цей радісний виголос. І сьогоднішній день є водночас школою молитви для кожного з нас. Бо ми не просто присутні в церкві і повторюємо слова молитви. Ми ніби переживаємо свою присутність серед натовпу, який зустрічає Спасителя, ми вчимося по-іншому ставитися один до одного, вчимося всі разом бачити справжні цінності, які ніколи не проминають. Бо будуються вони на камені віри.

Саме відчувати камінь віри під ногами вчить нас Христос. Він виконує все те, що мав виконати заповіданий Месія: Ісус приходить у Єрусалим, іде навіть до храму, але йде не для того, щоб там запанувати. Він показує, яким же насправді є панування Бога у храмі! Чекали, що колись, в майбутньому, син Давида, а, отже, і нащадок будівничого храму, Соломона, прийде, аби посісти там свій престіл. А Він приходить, щоб вигонити торгівців із храму (Ін. 2:13-17). Він нагадує нам про необхідність очищення храму душі кожного з нас від того всього бридкого, пристосовницького, легковажного, що там зібралося.

Саме тому цей день дається нам для просвітлення нашого життя. Навіть сонце сьогодні ніби допомагає нам відчути сяйво, яке йде від Христа і падає на кожного з нас. Відчути світло, в якому наші найменші провини стають очевидними у своїй відразливости. Але водночас Христос дає і нам частинку Своєї сили Переможця – Переможця над гріхом. І вказує нам дорогу до цієї перемоги: очищувати храм своєї душі так само, як Він рішуче і радикально, не боячись підступного синедріону, вигонить торгівців і перевертає лавки міняйлів у цьому храмі (Ін. 2:15), бо не місце їм там! Не може бути місця там, де присутній Христос, для торгівлі своїм сумлінням, для зради, для втечі від відповідальности.

Спаситель приносить кожному з нас відчуття відповідальности за наше майбутнє. Бо Він кличе нас не зупинятися десь там, обабіч дороги, де стоїмо ми, тримаючи зелене гілля на знак перемоги. Він кличе нас прямувати разом із Ним у те єдине вічне Царство, яке ми починаємо будувати тут, на землі, кожним учинком свого життя. Бо кожен, навіть, найменший учинок побожности стає цеглинкою у стінах цього нашого величного майбутнього храму. І водночас кожен наш гріх руйнує його, віддаляє нас від мети нашого життя, а, можливо, і повертає нас назад. Повертає до тих наляканих і обурених фарисеїв, які вже зібралися десь там, у куточку, і, зло поглядаючи на тих, хто стоїть обабіч дороги, обмірковують: як же позбутися Сина Давидового, який нагадує кожній людині про її гідність, про велич її покликання.

Дні, які починаються відучора, дні Страсного тижня, нагадують нам про необхідність нашого вибору: із Христом, чи з Його ворогами? Поміж ними немає компромісів! І немає місця, де можна було б у своєму тепленькому ліберальному сховищі віддавати і Богові, і світові потрошку, не все, залишаючи для себе, «на чорний день» те, що ми мали б пожертвувати іншим людям, що мали б віддати боротьбі за наше майбутнє. Бо ця боротьба повсякчасна, і Христос недарма говорить: «Я не мир принести прийшов, а меча» (Мт. 10:34). Духовного меча боротьби з неправдою – ось що дає нам Христос! І Сам Він іде до храму не з нагородами для тих, хто там перебуває, а з бичем, яким вигонить звідти торгівців!

Поміркуймо і над цим мечем. Поміркуймо, чи маємо ми духовну силу, яка необхідна, щоб боронити свою душу від неправди? Чи маємо ми стійкість, витривалість? Чи можемо ми просто бути біля Христа у ці неймовірно важкі миті, в які Він так гостро, по-людському гостро, переживає Свою самотність, молячись в Оливному саді, коли не бачить біля себе жодного зі Своїх учнів (Лк. 22:39-46).

Чи готові ми бути із Христом у час випробувань? Ось про що запитаймо себе сьогодні. І якщо ми, щиро аналізуючи свою вдачу, не знаходимо у собі сили і мужности для того, щоб бути разом із Христом у боротьбі за чистоту храму, попросімо у Нього часточку Його сили. І Він у Своїй безмежній щедрості йдоброті неодмінно допоможе нам, наповнить нас силою того всепереможного світла, з яким Він іде до нас. Іде до Єрусалимського храму, аби, вигнавши звідти торгівців, показати, що цим храмом не закінчується, а лише починається наш вічний пошук. Наш вічний пошук Царства, яке «не із світу цього». Амінь.

 

(Переглянуто 38 разів, 1 переглядів сьогодні)