Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 24 квітня 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Скільки тріумфів знав античний світ! І зараз у центрі Старого Риму, на Форумі, можна побачити арки, споруджені в давнину на честь урочистого входу переможця до міста. Натовпи народу стояли обабіч дороги із зеленим гіллям і вітали його радісними урочистими вигуками. А імператор-переможець ішов гордо на чолі свого війська.

Як же інакше виглядає Господній вхід у Єрусалим (Ін. 12:1-18)! Натовпи, які вже зібралися на свято до Єрусалиму, чекали на Ісуса. Бо вони чули про те, що Лазар був воскрешений на четвертий день по смерті. Вони знали, що Ісус простує до святого міста й зупинився там, за пагорбом, зовсім поряд з Єрусалимом. І коли народ почув, що Ісус із Назарету наближається, то вирішив зустрічати Його саме так – як царя, бо ж Він і був нащадком давнього юдейського царя Давида.

Чому ж сталося так, що за кілька днів натовпи, які зібралися зараз зустрічати Спасителя, волатимуть з ненавистю «Розіпни Його!» (Ін. 19:15)? Юдеї переживали глибоке розчарування: їхні сподівання були зруйновані. Натовпи мешканців і гостей Єрусалиму сподівалися, що зустрічають вождя, визволителя, який очолить їх, скине владу римлян, встановить свою владу тут, на землі. А цього на сталося…

Їм було запропоновано щось зовсім інше, несподіване, дивне для них: проповідь милосердя, прощення. І саме це розчарування викликало гіркоту ненависти, з якою обурені єрусалимляни прирікають на смерть Спасителя світу.

Недарма Вхід Господній до Єрусалиму і нам пропонується як пролог Страсного тижня. Не тільки тому, що так було за хронологією. Нам пропонується згадати про першу власну зустріч із Христом. Як ми вітали Його, коли відкривали Його животворчу присутність! Якими радісними і натхненними бували наші перші молитви, перші речення Євангелія, які ми самотужки прочитали! А потім настала баналізація…

Христос входить у нашу повсякденність. І виявляється, що Він несе щось зовсім інше, не те, чого ми від Нього сподівалися. Ми, може, чекали здоров’я, тілесної міці, відкриття нам таємниць світу, життєвого успіху. Він же приносить якісь нові вимоги до нас, нові обмеження. Христос вносить суворий вітер змін у наше життя. І ми тікаємо від Нього…

Як же часто бувало, що ми ставали такими самими єрусалимлянами! Може, ми не відрікаємося від Христа на словах, не кричимо розіпни Його, але тікаємо від Нього, ховаємося за власними справами, за о́бразами зовнішнього світу, які привносимо в нашу релігійність. А Христос вже є в нас! Він прийшов у наше життя давно, коли ми тільки прийняли хрещення. Та ще, власне, до того, як ми народилися, бо наше єство з моменту зачаття є Божим творінням!

Христос спокійно і впевнено веде нас життєвою дорогою. Він чекає, що ми, зустрівши Його, не будемо зрікатися Його, а простуватимемо так, як Він нас вчить. Саме тому сьогоднішній день, Вхід Господній у Єрусалим, є і для нас іспитом вірности. Іспитом нашої з вами вірности Христові: чи ми залишимося з Ним назавжди, попри всі випробування, щоб дістати право бути з Ним разом у вічності?

Саме тому сьогоднішній день для нас є дуже оптимістичний. Він розпочинає Страсний тиждень – важкий тиждень, сповнений суворих переживань. Але водночас він кличе нас відкрити в собі вічну присутність Христа, Того, Який входить у наше життя як тріумфатор. Але не як земний вождь, не як переможна сила, якої ми, може, колись сподівалися. Ні. Він входить як оздоровчий імпульс, здатний змінити наше життя. Він ставить нас перед викликом позірної слабкости.

Апостоли, які потім втечуть від Христа, – вони також були покликані до цього. Христос, як виявилося, прийшов не для того, щоб Самому змінити все. Він дає можливість їм самим змінюватися. Він пропонує апостолам перевірити себе: чи здатні вони у хвилини випробувань бути біля Вчителя, не втекти, не зневіритися?

Те саме пропонується нам із вами. В кожного з нас у житті буде багато хвилин, коли нам доведеться обирати: чи ми здатні поводити себе, як християни, як нас вчить Євангеліє, чи ж ми ховаємося від цього виклику, тікаємо від Христа. І тим самим зрікаємося Його…

День сьогоднішній – це день заклику до вірности, до твердости і непохитности у вірі. Це день, який, прочиняючи перед нами майбутню перспективу воскресіння, показує: Христос входить у земний світ не для того, щоб тут залишитися і панувати. Він іде, щоб пройти крізь світ разом із нами, вивести нас через усі звивисті стежки життєвого простору. Вивести нас туди, де Він вічно царюватиме. І аж тоді ми зможемо радісно перебувати у Його батьківських обіймах довіку. Амінь.

(Переглянуто 94 разів, 1 переглядів сьогодні)