img_651 про двох сліпців

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 27 липня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Ось і цієї неділі завдяки євангельському читанню від Матея (Мт. 9:27-35) ми ніби продовжуємо супроводити Спасителя у Його мандрах по Галилеї. Це не просто подорожі від одного села до іншого. Це навчання і водночас – служіння людям. І кожен акт зцілення являє собою наслідок конкретної зустрічі з людською особистістю, з її стражданнями і болем, зустрічі, яка завжди має в собі благодатну присутність Самого Божого Сина, безмежно люблячого, Який готовий прийти на допомогу тим, що страждають.

З іншого боку, якими ж різними були ті, хто приходив до Спасителя! Багато серед них було людей, вороже наставлених, підозрілих, цинічних або й просто байдужих. Вони слухали Ісуса із Назарету на рівні з іншими вчителями і, відходячи, скептично знизували плечима та забували, про що Він говорив. І лише в поодиноких зустрічах, коли людина, яка приходила до Спасителя, мала в собі безмежно велику віру, – вона виявлялася готовою сприйняти Його допомогу. Нікому Христос не допомагає понад силу. Ніколи Він не нав’язує Своєї участи в людському житті. Він випробовує віру людини і за вірою дає те, чого людина чекала.

Можна собі уявити, скільки сліпих людей траплялося Ісусові на Його дорозі! Тим більше, що тоді очних хвороб було більше, ніж зараз, а засобів лікування було незрівнянно менше. І лише кілька осіб дістали від Христа зцілення. Хіба Він не міг би зцілити кожного? Очевидно, що міг би. Але тоді це було б виявом лише Його волі, а не прагненням самої людини. Христос чекає тих слів, з якими звертаються до Нього двоє сліпців, що про них ми сьогодні чули оповідь. Вони сповідають Його як очікуваного Месію. Вони вірять у Нього. І за цією вірою їм дається допомога (Мт 9:27-31).

Але кожне зцілення, кожна зустріч, про яку розповідає нам Євангеліє, – це послання до нас. Воно має не лише значення буквального переказу того, що відбулося, але й напучення для нас, і водночас – застереження. Так, у наш час сліпих людей, на щастя, менше, ніж було за часів античности. Сліпих фізично. Але чи менше є людей, сліпих духовно? Людей, які, маючи таку можливість, не бажають бачити правду? Вони тримають міцно заплющеними свої очі. А можна багато чого використати як більмо на оці, яке закриває світлий погляд на довколишній світ! Справді, коли ми ненавидимо когось або підозрюємо, що інша людина зле говорить, думає про нас або вигадує щодо нас якісь підступи, тоді в нас прокидається темна злоба. І весь світ довкола нас забарвлюється в темні кольори. Тоді ненависть, яку ми не помічали в собі, вихлюпується на цю людину. А скільки забобонів, упереджень, скільки міфів стають для нас заслоною у баченні довколишнього світу! І часом здається, що немає сили, яка здатна звільнити нас від тягарів цих міфів.

Ця сила є. Вона є завжди. Це Христос, Який і зараз стоїть біля нас, Який готовий нам допомогти! Чи звертаємо ми на це увагу? Далеко не завжди. Скільки разів ми згадували про Христа протягом цього дня, навіть коли нам була необхідна Його допомога? Добре, якщо кілька разів на день. І коли приходимо до церкви, то чи не буває так, що ми легковажимо святістю місця, де перебуваємо? Ми відразу поринаємо у якісь балачки із сусідками, з ким не бачилися давно, із своїми знайомими…

Саме тоді ми добровільно обираємо сліпоту. Замість молитви ми відштовхуємо Христа – відштовхуємо своєю поведінкою, своєю зосередженістю на самих собі. Мабуть, ось ця індивідуалістична зосередженість і є найстрашнішою заслоною, яка не дає нам бачити реальну красу довколишнього світу і безмежну потужність Христа, присутнього в цьому світі.

Тож двоє сліпців із євангельської розповіді є для нас прикладом відкритости і готовности прийняти Христову допомогу. Вони демонструють, як нам необхідно поводити себе в стосунках із Христом: кидатися Йому назустріч, прагнути Його допомоги, не забувати кликати Його, щедро відкривати своє серце перед Ним і іншими, своїми ближніми, які представляють Христа. Саме тоді ми теж можемо сподіватися, що Христос, Якого ми приймаємо в своє серце, розплющить наші очі на доброту і красу довколишнього світу, допоможе нам позбутися панічних настроїв, які часто викликають у нас незбагненні зміни, що відбуваються довкола. Наповнить нас надією на певне майбутнє. Надією, яку завжди дарує нам, відкриваючи наші очі, Христос. Амінь.

(Переглянуто 62 разів, 1 переглядів сьогодні)