Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 1 червня 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішній день вже впроваджує нас у найбільшу таємницю Церкви – таємницю Пресвятої Тройці. Догмат про єдність Отця, Сина і Святого Духа – це один із наріжних каменів Церкви. В сьогоднішньому євангельському читанні (Ін. 17:1-13) передається особлива молитва, яку часом називають Архиєрейською, – молитва, яку відкриває Христос Своїм учням. Вони вслухаються в неї настільки уважно, що наймолодший з учнів дослівно запише її у своєму Євангелії. “Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!” (Ін. 17:10-11) – ось про що просить Христос. Він просить про єдність Церкви!

Але раптом у той самий час, коли ми згадуємо ці слова і скрушно думаємо про брак цієї єдности сьогодні та мріємо про те, як її досягти, ми згадуємо отців Першого Вселенського Собору, які представляють нам внутрішню церковну боротьбу – боротьбу двох різних тлумачень вчення про Пресвяту Тройцю. Одне з них – прийняте Нікейським собором, друге – відкинуте. Відкинуте аріянське вчення, власне те, яке заперечувало Пресвяту Тройцю, стверджуючи, що Ісус був тільки людиною, і був Божим Сином тільки в тому сенсі, в якому ми всі – Божі діти.

Здавалося б, це – суто богословська суперечка, яка мала розв’язуватися у богословських дискусіях. Але збирається Вселенський собор, який вирішує цю справу насамперед через молитву, через вслухання в Євангеліє, а також через авторитет Церкви – тієї особливої Церкви, якою була вона після епохи переслідувань, коли залишилися в ній тільки найстійкіші, ті, хто витримали випробування, хто були сповідниками віри свого часу.

І саме цей спомин про Перший Вселенський Собор показує нам ще один нюанс. Єдність дається не через механічне поєднання різних частин. Справжня єдність досягається єдністю у Бозі, у Небесному Царі Церкви. Скільки ми пережили за цей час спроб поєднати Церкву! І якось воно виходило, що коли політики пробували втрутитися у церковне життя і привнести свою концепцію єдности, то від цього ставало ще гірше. І Церква ще більше ділилася…

Натомість, взірець досягнення цієї справжньої єдности показує нам Перший Вселенський Собор. Ні про які компроміси із єрессю не могло бути мови! Собор закликає до єдності на основі віри в єдину правду. Попри те, що аріянська єресь лишалася ще в Церкві, і кілька століть ще існували громади і цілі єпархії, які визнавали її, і навіть, сьогодні ми маємо свідків Єгови, які по суті вносять у нашу сучасність основи того самого аріянського вчення, – пропри те Церква вийшла з собору зміцнілою. Згубний поділ вдалося подолати. І подолати не через те, що правда і кривотлумачення пішли на компроміси, а через те, що отці засвідчили єдність із Христом – Небесним Главою Церкви!

Ми зараз молимося про єдність. Нам часто бракує єдности навіть самими з собою, бракує єдности в родині, у церкві, у суспільстві. Так критично бракує єдности в Україні! Але навіть сьогоднішнє переживання дає нам приклад розв’язання таких проблем. Справжнє єднання досягається через спільну покору перед правдою, перед її єдиним Носієм – Богом. Перед Тим, Хто дає нам цю правду – перед Христом і подарованим Ним Євангелієм. Єдности не може бути, якщо заперечуються євангельські цінності. І молячись сьогодні про єдність у Церкві, в суспільстві, в Україні, ми молимося водночас про перемогу цієї правди. Бо й Сам Христос, відкриваючи нам те, що зазвичай в людині глибоко приховано – молитву до Бога, просить, щоб ми єдналися на засаді цієї правди, яку Він нам сповіщає.

Тож і сьогодні місія єднання суспільства, довірена Церкві, полягає у сповіщенні і захисті цієї правди, такому самому енергійному і безкомпромісному, як захищали правду отці Вселенського собору в Нікеї. Амінь.

(Переглянуто 112 разів, 1 переглядів сьогодні)