Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 30 липня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Уявімо на хвилинку, що сценарій цієї багатотисячної трапези в пустельному місці писав би сучасний кінематографіст (Мт. 14:16-22). Скільки спецефектів він би тут використав! Нізвідки з’являлися б гори їжі, натовпи захоплено прославляли б Христа! І наскільки ж усе це виявляється чужим реальному, дійсному Христові – єдиному, Який справді міг би творити чуда, найбільш несподівані для людської уяви.

Чи міг би Христос – Син Божий – із нічого створити ці гори їжі? Та, звичайно, міг би, бо ж Бог всесвіт створив із нічого! Але Христос намагається уникати психологічного впливу на людину. Він завжди залишає за людиною право вільного вибору: повірити чи ні, йти геть чи залишитися з Христом. Він і чуда свої чинить так, щоб мінімізувати будь-яке зовнішнє втручання в людське єство. Бачите, і в цьому разі Ісус не творить із нічого ті продукти, що ними Він мав нагодувати в пустелі людей, які зійшлися до свого Вчителя, аби послухати Його. Він використовує ті кілька невеличких круглих близькосхідних хлібин, які принесли з собою мандрівники, і дві рибини, можливо, виловлені в недалекому звідти Генизаретському озері.

Отже, Христос бере плоди людської праці і примножує їх, використовує те, що людина вже мала. Пригадаймо, ще на початку Христового служіння Він проходив спокуси в пустелі, і однією з них була підступна пропозиція диявола: “Скажи, щоб каміння це стало хлібами!” І Христос відповідає спокусникові: “Відійди, сатано!” (Мт 4:3-10).

Ісус не творить дива з нічого. Він показує людині, що вона сама з себе є дивом. І завдання людини — знайти в собі ці приховані ресурси і розкрити їх, реалізувати плоди своєї праці, зуміти використати їх повною мірою. Так само здійснює Господь й інші чуда, навіть чуда воскресіння померлих.

Бо що чинить Христос? Він показує людині, що вона, – тобто всі ми, кожен із нас, – призначена для воскресіння, призначена для вічного життя. Син Божий приходить у світ, аби тільки звільнити нас від того, що заважає нам жити вічно, – звільнити з-під влади гріха.

Що ж стало передумовою для чудесного насичення тисяч людей хлібами і рибою? Те, що люди прийшли послухати Христа, що вони не тікали з пустелі, коли заходила ніч і вони зголодніли. Вони лишалися біля Христа. Його вони зробили головним в своєму житті! Така здорова система вартостей і дозволила здобути все інше, що потрібно для людини.

Скільки вагань буває в нашому з вами житті! Нам ніби й хочеться в неділю помолитися в церкві, але родина вже чекає поїздки на дачу, або ж заходить неділя, а вдома лишається купа незроблених справ… Що ж вибрати? І часто ми обираємо те, що становить для нас уявну нагальну потребу, те, що нам здається важливим саме зараз, у цю мить, те, що належить до матеріяльної сфери нашого життя.

Христос же вчить нас визначати найголовніше в нашому житті. І коли ми обираємо спілкування з Ним – чи видимим так, як обрали люди в пустелі, чи невидимим тілесними очима, але завжди присутнім духовно, – так, як ми відчуваємо його в молитовному спілкуванні – саме тоді Він готовий прийти нам на допомогу і доповнити те, чого нам бракує, допомогти нам залагодити наші земні проблеми. Але не всі.

Власне, ми бачимо, що Христос дуже скромно годує зібраних у пустелі людей, — хлібом і рибою, тим, що було доступне в Галилії навіть біднякам. Цим самим Він навчає нас ощадливості, вчить відмовлятися від надміру потреб, обходитися тим, що нам справді необхідно. Це, може, найважливіше послання Христа для нас, людей сучасного суспільства, суспільства, в якому споживання завжди подається нам як найголовніше, найважливіше в людському житті.

В одній цікавій книзі, яку я недавно прочитав, визначається сучасний постмодерний світ як світ відходів. Бо людина женеться за тим, що вона потім викидає: за красивими обгортками, пакунками, які потім складаються горами на сміттєзвалищах, за тим, що вона викине на другий-третій день, не споживши. А її весь час підштовхують реклама й суспільна думка, нав’язливо переконуючи: “Споживай, споживай, купуй нове…”.

Христос вчить, що саме в цьому коріняться наші життєві проблеми. Адже, збочуючи на стежки споживацтва, ми деформуємо справжню систему позначок на нашому життєвому шляху і кидаємося за тим, що нам насправді не потрібно, забуваючи головне: метою нашого життя є Небесне Царство, вічне перебування з Богом.  Люди в пустелі прийшли слухати від Христа Боже слово. Вони простують до Бога, і саме тому вони одержали все необхідне для того, аби перебути цей час. Одержали мінімум, не більше. Але вони при цьому зберегли своє унікальне, дуже близьке спілкування з Самим Христом! І це стало для них духовною поживою, тим пріоритетом, брак якого найчастіше породжує в нашому житті кризи.

Озирнімося довкола: багато людей мають мільйони доларів на своїх рахунках, мають прекрасні автомобілі, багатоповерхові приватні будинки за містом і квартири в місті. І в той же час вони постійно переживають внутрішнє невдоволення, переживають страх майбутнього, душевні кризи. Чому? Бо їм бракує головного — Христа! Саме тоді, коли ми усвідомимо цей брак і відсунемо все інше на належне йому периферійне місце — саме тоді й зможе прийти в наше життя справжня людська радість, справжнє відчуття повноти життя, яке неможливе без спілкування з Богом.

Цього нас і вчить Христос, Який у пустелі на безлюдному місці раптом відкриває перед тими, хто прийшов Його послухати, справжню повноту життя, яку приносить нам Він, Божий Син і Спаситель світу. Амінь.

(Переглянуто 92 разів, 1 переглядів сьогодні)