Хліб_риба

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 13 серпня 2000 р.

Дорогі брати і сестри!

Коли в нас на Великдень збирається до трьохсот чоловік, ми вже радіємо, озираючи великий натовп людей, який наповнює церкву. І нам важко уявити собі, як виглядали ті тисячі і тисячі людей, коли тільки чоловіків було близько п’яти тисяч, які зібралися на пагорбі, щоб послухати Учителя. Вони прийшли задля духовної поживи, і ніхто з них не думав про те, чим харчуватися, де ночувати. Вони прагнули слова, і вони спожили слово, і вже були щасливі з того.

І тільки коли закінчилася зустріч, учні – передусім учні, які відчували відповідальність за цей величезний натовп, – замислилися і злякалися. Вони злякалися цієї відповідальности перед людьми, які могли, зголоднівши, образитися на них, на Христа, які могли взагалі створити їм певні проблеми. Вони хотіли просто відпустити їх шукати десь собі поживи.

І тут ми зустрічаємося, мабуть, із тією проблемою, яка постає перед нами щоразу, коли ми вдумливо читаємо молитву Господню. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», – просимо ми Христа. Коли ми читаємо цю молитву, перед кожним постає свій образ насущного хліба, але мабуть для більшості з нас він пов’язаний з харчуванням, одягом, із нашим матеріяльним забезпеченням. Може, дуже рідко ми спроможемося замислитися над тим, що хліб наш насущний, хліб, якого ми потребуємо щодень, – це передусім євхаристійний хліб, Тіло Христове, споживаючи яке, ми стаємо з Ним одним тілом.

І ось Христос дає нам науку і для розуміння Господньої молитви, і для розуміння тієї ґрадації цінностей, яку ми повинні вибудувати у собі. Люди не просили тілесного хліба, вони навіть не думали про те, що бідний Учитель в оточенні небагатьох учнів зможе їм у цьому чимось допомогти, вони прагнули іншого. І саме через те, що вони прагнули до Бога-Слова, прагнули живитися даром слова, вони одержали і всі інші дари. Вони дістали зцілення, вони пережили чудо, чудо насичення п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами.

Ми охоче шукаємо в цьому символіку. Ранні християни дуже любили символічно зображувати Христа як рибу, бо і назва риба, «Ιχτιος» по-грецькому, пишеться подібно до того, як записується назва скорочено «ΙΣΧΣ». Говорять і про те, що п’ять хлібів символізують п’ять ран, завданих Христові.

Можна знаходити які завгодно символи, але тут ми бачимо передусім предметний доказ любови Христа до людей. Любови, яка виявляється в обдаруванні кожного, хто приходить до Нього за даром слова і спасіння, за даром навчання, і всіма іншими дарами. Спасіння настане пізніше, а зараз, в цю мить, коли учні зібралися до Христа, іде школа, іде навчання, і Він виступає передусім як їхній Учитель, Який готує їх до того величного акту спасіння, що станеться при принесенні Ним Себе в жертву на Гологофі.

І для нас кожна літургія ніби розгортає цю євхаристійну перспективу, починаючись із проскомидії, яка символізує утаєне життя Христа до тридцяти років. Вона переходить у другу частину, на якій ми зараз присутні, – у літургію слова чи то в літургію вірних, яка зосереджена довкола нашого навчання. І тільки потім, із заклику вірних приступити, із принесення з жертовника на престіл дарів, які мають стати євхаристійними дарами – Тілом і Кров’ю Христовою. І тоді переходимо ми до літургії таїнства чи то до літургії вірних, приступаємо все ближче і ближче до євхаристійного канону. Розгортання літургії в просторі й часі символічно відтворює спасительне служіння Христа й певною мірою розкриває пророчий зміст події, про яку оповідає сьогоднішнє євангельське зачало.

Водночас воно нагадує нам про ту місію, якій служить Церква. Зараз, у цей місяць, коли найменше буває людей у церкві, коли більше думаємо про відпочинок або принаймні про збирання врожаю із наших городиків, у цей час ми маємо замислюватися над тим, яким врожаєм має стати для нас наступний рік на ниві слова, наскільки більш зрілими як християни вийдемо ми, вийдуть ті, кого ми любимо, шануємо, про кого дбаємо, вийде наш народ із Церкви. І саме тому цей місяць серпень мусимо присвятити формуванню груп для навчання на наступний рік, розробці програм катехизації, чим і займаються зараз священики, організації, і розширенню недільних шкіл, а в нашій церкві також, і проведенню першого року навчання у православному, наразі вечірньому, ліцеї. Це наше служіння слову.

І коли ми не тільки самі приходимо на навчання, а будь-кого приводимо, щоб учитися Христовому слову, ми стаємо подібними до одного з тих п’яти тисяч чоловіків і тисяч і тисяч жінок і дітей, які з ними прийшли до Христа. Бо ми йдемо служити Слову. І за це одержимо ми від Нього дари зцілення, хоч може і не проситимемо про них, і матеріяльні дари. Але не раніше, ніж наш намір служіння слову стане дійсністю.

Служіння слову – одне з найважливіших у церковному житті. І хай це служіння в нас ніколи не згасає. Пам’ятаймо про нашу відповідальність як наступників апостолів у Церкві, які мають гуртувати народ Божий на шляху до спасіння, дбати про нього, дбати про те, щоб люди наситилися передусім духовною поживою, аби потім спожити й інших дарів Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Амінь.

 

(Переглянуто 82 разів, 1 переглядів сьогодні)