Inmultirea-painilor-5

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 18 серпня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Хоча цього року ми слухаємо євангельське читання про чудовне нагодування п’яти тисяч народу (Мт. 14:14-22) напередодні Переображення Господнього, в Євангелії від Матея, як пригадує кожен, хто його уважно читав, цей епізод уміщується відразу після об’явлення Христа у славі Своїм апостолам (на Фаворській горі, як стверджує наша церковна традиція). Щойно апостоли пережили незвичайне піднесення. Вони переконалися не тільки в Богосинівстві Христа, в Його особливому посланництві. Вони пересвідчилися у примарності межі між Небом і землею, переконалися в тому, яким насправді близьким до нас є той духовний світ, який ми називаємо Небом. Світ, який відкрився їм раптом у осяяних небесним блиском постатях Самого Спасителя і пророків Мойсея та Іллі.

Тепер вони повертаються до дійсности, яка приходить до апостолів із багатоголоссям натовпу. Уявімо собі, скільки людей зібралося довкола: адже тільки чоловіків було п’ять тисяч! Озирніться і уявіть, у скільки разів це було більше, ніж нас сьогодні, зібраних на богослужінні! І всі ці люди прийшли, аби послухати Ісуса Христа. Тільки послухати – вони не думали про щось інше. Вони не думали лишатися там надовго, але Учитель із Назарету так захопив їх новою правдою, яку ми називаємо Доброю Новиною, Євангелієм, що вони залишилися там аж до вечора, забувши навіть про їжу.

І тут виявилося, що є Той, Хто про них турбується. Сам Христос, наказує апостолам: “Нагодуйте їх ви!” (Мт. 14:16). І ті самі апостоли, які щойно переживали радість від відчуття величі своєї місії бути близькими до Посланця Неба на землі, злякалися. Вони не повірили, що можуть це зробити. Справді, виходячи з мірок звичайного людського мислення, нашої повсякденної логіки, хіба можливо було нагодувати тисячі людей кількома невеличкими хлібцями і двома рибинами, які тільки вдалося знайти (Мт.14:17)?

І ось Христос показує, як наше звернення до найголовнішого дає нам і все інше в нашому житті. Люди не думали про тілесне насичення. Вони прийшли за духовною поживою. І ми не чуємо тут, у Євангелії, щоб хтось звертався до Христа з проханням нагодувати їх. Але Він Сам відчуває невисловлене прохання і дає зібраному довкола натовпові поживу майже з нічого – із символічних плодів людської праці, які були знайдені.

Часто дослідники, які пояснюють Євангеліє, символічно пов’язують п’ять хлібів із п’ятьма Христовими ранами. І ми, коли здійснюємо Євхаристію на Літургії, завжди використовуємо п’ять просфор, ніби п’ять євангельських хлібів. Христос навчає нас, як правильно вибудувана система пріоритетів може забезпечити нам і духовну поживу, і необхідний для нас мінімум життєвих потреб.

Не раз нагадуватиме Христос Своїм учням про необхідність радіти Божій присутності й покладатися на Бога, вірити Йому в своєму повсякденному житті (Мт. 6:25-33), а не бути легковажно безжурними в ставленні до майбутнього. Тоді додається нам і те, що нам потрібне. Мабуть, кожен із нас переживав у своєму житті хоч раз радість відкриття того, що коли ти віддаси свій час і свою енергію найголовнішому в житті – молитві, справам милосердя, – то тоді тобі раптом додається і те, про що ти мав би дбати і на чому заощадив у своєму житті: на турботі про власні тілесні потреби – що їсти, в що зодягнутися. І навпаки, коли ми всі наші потреби зводимо до матеріяльного, то ми ніколи не наситимося, і завжди в міру задоволення наших матеріяльних потреб зростають наші запити…

Не так давно мені натрапили на очі дуже гарні слова одного польського єпископа, який писав про те, що людство в наш час намагається замінити євангельські цінності – віру, надію, любов – на нові примарні цінності суспільства споживання – добробут, успіх, розваги. Справді, кожна з цих новітніх цінностей не має ніякої шкоди сама по собі. Ну яка шкода у добробуті – кожен із нас мріє про нього. Хіба є шкода в успіхові людини? Та немає. Людина може успішно використати свою кар’єру для того, щоб робити добро для довколишнього світу, для Церкви. Та й розваги: кожен із нас віддає їм час, коли з’являється можливість.

Але коли ми зводимо весь сенс життя до цих трьох вимірів, тоді виявляється, що наші потреби ніколи не будуть задоволені. І ми відчуваємо себе завжди спраглими, голодними, роздратованими, невдоволеними собою. Так, як почуває себе сьогодні світ, що будує свою єрархію вартостей на основі примарних споживацьких цінностей.

Як по-різному виявляли Марфа і Марія своє ставлення до гостя, Котрий завітав був до їхнього дому, – Самого Ісуса Христа (Лк 10:38-42)! Пригадуємо, Марфа турбувалася про те, щоб нагодувати Його, прибрати оселю. А Марія сіла біля ніг Учителя і заслухалася Його словами. А потім Марфа почула слова напучення, ніби підказку від Ісуса: «Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї…» (Лк. 10:41-42).

Саме про те, як нам обрати цю найкращу частку, як нам правильно вибудувати свою систему орієнтирів у земному житті – про все це і сповіщає нам сьогоднішнє Євангеліє, наводячи за приклад тих п’ятьох тисяч чоловіків та жінок і дітей, які зібралися з ними, і яких Христос зумів нагодувати всього-на-всього п’ятьма хлібами та двома невеличкими рибами. Амінь.

(Переглянуто 70 разів, 1 переглядів сьогодні)