bread-fish-mosaic

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 липня 2012 року

 Дорогі брати і сестри!

Чи є така господиня, яка не поспівчувала б апостолам, що опинилися перед кількатисячним зголоднілим натовпом, не маючи можливості його нагодувати? (Мт.14:13-21) Кожен із нас хвилюється, коли раптово приходять гості, а в нас немає чого подати їм на стіл, або коли гостей виявляється більше, ніж дозволяють їх нагодувати наші припаси. А тут п’ять тисяч самих тільки чоловіків серед пустельного місця на північ від Генизаретського озера, де, мабуть, не один кілометр був до найближчого села! Та й чи багато можна було знайти їжі надвечір у селі…

Тому зрозуміле хвилювання апостолів, які намагалися зробити

все для того, щоб нагодувати людей і водночас не поставити в незручне становище свого Учителя. Єдине, що їм здалося доречним, – це відпустити людей до найближчого села купити собі найелементарніших продуктів. І ось ми бачимо, як зустрічаються дві логіки: наша звичайна, людська логіка апостолів, розгублених перед масою людей, що очікують від них допомоги, і логіка Божа, незбагненна для нас.

Буває так, що ми зустрічаємося з людиною, яка має інше коло зацікавлень, ніж ми, і ми говоримо про одні й ті самі речі, але ніби послуговуємося різними мовами: те, що цікаве для нас, мало цікавить ту, іншу людину. Я пригадую, як приїздив до Балаклії ще коли була жива моя хрещена мати, і ми говорили з нею про життя. І раптом, проговоривши кілька десятків хвилин, я відчував, що те, що для мене цікаве, мало хвилює її. А от доля найближчих родичів чи те, що торкається нашого маленького містечка, є для неї найважливішим.

Так само для нас. Наш виднокіл обмежується видимими границями світу, в якому ми перебуваємо: нашого кварталу, нашого міста, нашої країни, зрештою, нашого видимого світу. А Бог всеосяжний. Він бачить те, що для нас незбагненне – вічність. Він бачить ті надприродні можливості, якими тільки Він наділений, – чудо. Ми не можемо збагнути чуда, ніколи не можемо розраховувати на чудо, а чудо – це і є те, чим послугується Бог. Ми не можемо осягнути вічності, можемо тільки здогадуватися про неї, домірковувати собі: «А що буде там, за останнім рубежем мого життя?». Але ми ніколи не зможемо дослідити вічність, випробувати, пізнати, що це таке, доки ми є тут, доки ми живі.

І ось, коли ми зустрічаємося з викликом вічності, то часто стаємо безпорадними. Нам здається незбагненим і жорстоким, чому така молода талановита людина, як талановитий вчений, прекрасний чоловік  раптом несподівано відходить від нас. І ця загадка переслідує нас, збурюючи знов і знов масу найрізноманітніших почуттів. Нам здається, що Бог жорстокий, несправедливий. Нам хочеться, щоб людина прожила якнайдовше… Ми все міряємо своєю людською логікою в той час, як Бог керує нами, виходячи із наших потреб. І все, що нам треба збагнути в цій ситуації, – Бог любить нас більше, ніж будь-яка людина в цьому світі, більше, ніж ми можемо собі уявити. І Він у Своєму незбагненному для нас милосерді дбає про нас навіть тоді, коли це нам здається суворим, коли здається: витримати те, що Бог посилає, перевершує наші людські можливості.

Апостоли не могли собі уявити, як вийти зі скрути. І Сам Бог покерував ними! Раптом ті невеличкі п’ять хлібів і дві рибинки (а кожен, хто був біля Генизаретського озера, знає, що великої риби там не водиться, мабуть, це були невеличкі сушені рибки) розмножуються, і цієї скромної навіть для кількох людей поживи стає досить, щоб нагодувати тисячі людей довкола!

Це чудо – не тільки згадка про минуле. І в жодному випадку – не легенда, не казка. Воно надихає нас на випробування, які кожен із нас може проходити в житті, і показує, що саме тоді, коли, здається, ситуація важка і нерозв’язна, нам досить віддати себе в руки Божого Провидіння, виконати те, що Бог хоче, – і все стане на своє місце. Буває, що випробування надто суворе. Пригадаємо, як налякалася Пресвята Богородиця і родичі Ісуса, коли людям здалося, ніби Він говорить щось неймовірне, дивне, і вони вирішили, що Ісус збожеволів. Вони покликали Його Матір, Його рідню, і ті стояли налякані. А згодом виявилося, що Він говорив саме ті речі, які стали спасительними для цілого світу. Як було збагнути сучасникам сенс Ісусових слів про те, що лише той дістане вічність, хто споживатиме Його Тіло і Кров? І раптом після воскресіння Христового дається нам Таїнство Євхаристії, яке стає для нас вікном у вічність. Так поступово розкривається в його провіденційній перспективі сенс євангельського навчання.

Наш людський виднокіл є вузький, обмежений нашими матеріяльними границями, границями нашого розвиненого, інформаційного, але все ж таки дуже далекого від досконалости суспільства. І в тих випадках, коли ми хочемо пізнати, що там, попереду, за цією границею, є тільки один вихід: покластися на безмежну мудрість і милосердя Боже. Ніколи в такому випадку ми не програємо, не втратимо. І може статися, що в час найбільшої кризи, найглибшого випробування раптом скромні хліби, які будуть у нас в руках, примножаться і нагодують не тільки нас, а й тисячі людей довкола нас. Амінь.

(Переглянуто 195 разів, 1 переглядів сьогодні)