Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 18 серпня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Коли дивишся на фотографію Генизаретського озера, зняту в спокійну погідну днину, здається неможливим, щоб там здіймалися якісь великі хвилі або щоб було небезпечно плисти по ньому. Але щойно там здійметься вітер, як відразу стає очевидним, що це, зовні лагідне, озеро може стати небезпечним для того, хто переправляється через нього.

Уявімо ж собі апостолів, які, вирішивши переправитися через озеро надвечір, раптом о четвертій сторожі ночі, коли панує якраз найбільша пітьма перед світанком, опинилися серед розбурханих хвиль (Мт. 14:22-34): берегів не видно; важко уявити, як пристати до берега і чи не буде цьому якоїсь перешкоди.

Нам, коли ми опиняємося вночі у незнайомому місці, та що там, – навіть у темній кімнаті, – може стати страшно, сиротливо. Вони ж, апостоли, опинилися в такому стані серед підступного водяного простору. І саме в цю мить з’являється Христос!

Це допомагає нам пригадати власний життєвий досвід. Бо навіть наймолодшим із нас, мабуть, траплялося пережити таку саму четверту сторожу в своєму житті, коли все здається таким сумним, чужим, ворожим, небезпечним. І ти опиняєшся сам на сам із стихією, непідвладною тобі… Може, саме для того нам дається пережити цю мить, щоб ми відчули, наскільки нам потрібен Бог!

Реальність Ісуса як Людини легко визнати, навіть атеїстові. Ну, була така людина в історії: був учитель, який організував групу своїх послідовників, яких навчав… Але дуже важко, складно визнати в Ісусі Христі з Назарету Другу особу Того, Хто все створив. Але саме тоді, коли ми це визнаємо, все стає на свої місця. І та історія, яка при першому прослуханні здається такою неймовірною — йти по воді як по сухому, — стає очевидною.

А чому б і ні? Ісус же є частина творчої сили, якою ми всі постали, якою з’явилося все видиме й невидиме довкола нас. Він є тим Словом, через яке творився світ. Отже, Йому підвладне все на світі! Він може в одну мить змінити все довкола. Він Єдиний може творити чуда!

Не творять чуда реліквії, чудотворні ікони, святі чоловіки й жінки – це Бог творить чуда! А всі освячені речі, реліквії, всі святі є тільки посередниками в нашому спілкуванні з Ним. Ось Сам Бог в Ісусі з’являється перед апостолами. І вони відкривають для себе те, що, може, вони й намагалися раціонально осягнути, але це виявилося так важко… Тепер же, через особисту зустріч із чудом, вони підносяться до розуміння: “Ти справді Син Божий!” (Мт. 14:33). І першим з них – апостол, який не раз виявляє і свої слабкості, але водночас і силу своєї віри. В емоційному піднесенні Петро кидається до Ісуса, бо вірить, що може йти по розбурханому озеру як по твердій стежині. І йде!

Це показує нам рятівний шлях, який простягається перед нами у хвилини життєвих криз і катастроф. Бог готовий простягти нам руку. Він приводить нас часом у такі ситуації життєвого вибору, щоб ми побачили ту простягнуту руку, яку в штучно створеному нами самими морокові життя ми могли й не зауважити. А відчувши перед собою Божу руку, ми, нарешті, сподобимося по-справжньому повірити у Христа! Повірити в те, що можна йти Його дорогою, що це не фантазія, якої не можна втілити в реальному світі, а що християнська дорога – єдина дорога до спасіння. Повірити, що тільки через Христа і з Христом ми можемо подолати житейське море, схвильоване бурею напастей, про яке ми часто чуємо у 6-й пісні канону.

Ми можемо перейти неушкодженими через житейське море, ми маємо ці сили! Кожен із нас, якщо він чує поклик Слова і йде за Ним, може подолати ці хвилі. Треба тільки в це повірити. І, повіривши, піти вперед, не роздумуючи. Не завагатися, як Петро, котрий почав тонути саме тоді, коли засумнівався у реальності того, що відбувається. Це й допоможе нам стати переможцями над будь-якими випробуваннями, які трапляються в житті. І будь-яка з життєвих криз раптом стане для нас рятівною тим, що допоможе виборсатися з підступного житейського моря, яке інакше вже б нас потопило і позбавило надії на майбутнє.

Уважно погляньмо довкола себе у миті життєвих випробувань, погляньмо очима віри. І ми неодмінно побачимо, як до нас особисто простягає рятівну руку Христос і кличе нас до спасіння: “Іди за Мною” (Мт. 9:9). Амінь.

(Переглянуто 88 разів, 1 переглядів сьогодні)