WalkingOnWater email

 

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком)  5 серпня 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Мало кому з нас, напевне, доводилося бувати на великій воді під час бурі. Але кожному з нас доводилося або доведеться переживати подібні бурі в своєму житті. І в усякому разі траплялося прокидатися в тривозі перед світанком, коли темрява здається найгустішою. Тому ми можемо зрозуміти відчуття і переживання тих апостолів, які скинулися від дрімоти – бо певне, не було міцного сну на човні, – скинулися в передранковий час: довкола вирує буря, і якийсь привид іде до них поміж хвиль (Мт.14:22-33).

Дуже часто ми ладні навіть ті добрі духовні сили, які з’являються нам, приймати за посланців лихого і взагалі уявляти світ довкола нас ворожим, злим, небезпечним, забуваючи, що цей світ створений Богом і Бог перебуває в ньому. Доки Бог є в світі – зло не буде владним над нами, оскільки ми перебуваємо під Божим захистом. Цей захист виразно відчув апостол Петро, відчув на коротку мить, якої вистачило йому, аби повірити: коли Син Божий схоче, щоб Петро ходив по воді – він зможе це зробити. І він зміг! Але злякався… (Мт. 14:28-30). Злякався, бо засумнівався в реальності того, що відбувається. На якусь мить виникло вагання у безмежності сили Христа, бо під Петром було кілька десятків метрів води – Генизаретське озеро хоча і невелике, але досить глибоке.

Буває, що ми в своєму житті відчуваємо поряд джерело сили, Христа. І саме тоді, коли близькість Його є очевидною, ми не маємо неперехідних перешкод; здається, все ми здатні подолати. Але досить прийти хвилині вагання, досить нам засумніватися в правдивості Церкви, Бога, в міцності своєї віри, як відразу ніби щось хитається під нашими ногами, ніби відкривається прірва, яку відчув під собою апостол Петро. І саме тоді настають найстрашніші життєві катастрофи, саме тоді ми починаємо тонути, програвати.

Але цей програш не є кінцевим, якщо ми зуміємо помітити: і в мить кризи Христос нас не залишив, Він стоїть поряд, Він простягає нам руку. Досить нам знову відчути в собі ті сили, які Він дає, досить побачити Його перед собою і продовжити свою дорогу до Нього – і ми повернемося на твердий ґрунт.

Напевне, ще чимало випробувань, доведеться долати кожному з нас. І дуже важливо, щоб під час кожного з цих випробувань ми не втрачали віри у Божу присутність, не втрачали відчуття Його співтоваришування нам у життєвій дорозі. А це можливе за однієї умови: якщо ми самі не будемо тікати від Христа, якщо не будемо зраджувати Його, іти на компроміси із сумлінням, ставати жертвами корупційних стосунків. Просто не будемо лякатися земної могутности своїх ворогів і тікати від них, тікати від змагання зі злом.

Христос кличе нас не боятися, йти сміливо вперед, ставати на двобій із тими противниками, які здаються нам сьогодні нездоланними, коли ми твердо впевнені: наші супротивники боронять зло – ми ж стоїмо за правду з Христом. Саме тоді ми зможемо відчути, як тонка крига під нашими ногами стає міцною, як поверхня води тужавіє й перетворюється на дорогу, що веде нас до Христа. Як нездоланна Божа сила стає джерелом сили для кожного з нас – кожного, хто вірить і йде дорогою віри. Амінь.

(Переглянуто 54 разів, 1 переглядів сьогодні)