Григорій Палама

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 31 березня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Як важливо мати в далекій дорозі надійного супутника! Цей супутник, можливо, мало чим може нам допомогти. Але вже своєю присутністю, своїм співчуттям, тим, що він разом із нами поділяє тягар дороги, він робить цю дорогу легшою, духовно насиченішою. Він дає нам радість відчуття ближнього поряд. Ту радість, яку ми можемо оцінити лише тоді, коли опиняємося на самоті.

Бог щедро дає нам цих супутників. Дає саме тоді, коли вони нам потрібні. Так, як тому ефіопському вельможі, біля котрого раптом опинився апостол і, почувши його читання старозавітного пророка Ісаї, м’яко і делікатно запропонував свою допомогу. Зрештою ж апостол Филип привів цього вельможу до спасіння!

Церква, йдучи за прикладом Самого Христа, виконуючи волю Христа, дає нам у нашій життєвій дорозі саме таких супутників, – порадників, що позначають етапи на нашій дорозі від початку Великого посту і до свята Христового воскресіння. Дуже закономірно, що першим серед таких порадників дається нам багатостраждальний солунський архипастир – Григорій Палама. Можливо, він особливо близький для нашого храму, оскільки пов’язаний зі своїм містом через посередництво небесного покровителя і того міста, і нашого храму – святого великомученика Димитрія Солунського.

Скільки ж пережив Григорій Палама перед тим, як стати архиєреєм! Він мусив витримувати вигнання, вимушену втечу із Афонської гори, коли лихоліття впало на цю монашу столицю світу. Він пережив – а це завжди особливо важко переносити – несправедливі звинувачення, суд, ув’язнення. Він страждав за правду і переміг, не зламавшись, не визнавши те, що йому здавалося несправедливим, а, може навіть, і єретичним. І він зумів відкрити нам у богослов’ї отців нові сторінки, які надихають богослов’я не академічною мудрістю, а ароматом присутности благодатного віяння Святого Духа. Присутности тих нестворених енерґій, відчуття яких відкриває у невпинній молитві Григорій Палама. Бо попри те, що ми шануємо його як архипастиря, він входить у нашу церковну скарбницю насамперед як людина молитви, здатна перетворити молитву на відкриття того, що осяває нас присутністю Творця – присутністю непроминущою і завжди теплою, доброю, батьківською до кожного з нас.

У невпинному перебігові Ісусової молитви Григорій Палама відкриває шлях на Фавор, шлях у простір, який так захопив свого часу апостолів, що вони не хотіли залишати його (Мт. 17:4). І те нестворене фаворське світло, яке відкрилося апостолам як знак присутности Неба на землі, відкривається Григорію Паламі як ознака невпинної Божої присутности. Фавор відкривається йому повсюди, де є місце усамітнення, де є гора молитви, на яку ми здіймаємося духовно, аби бути ближче до Самого Творця.

Григорій Палама і веде нас до Бога через молитву, через християнську аскезу і через служіння правді. Він поєднує все це в одній особі. І, тікаючи від світу, він приходить у світ, приходить у Солунь у дуже складні драматичні часи, коли грецькі поселення на Балканах переживають експансію турків, коли втрачаються рештки Візантійської імперії. Він приходить, щоб самому стати опертям для тисяч і тисяч людей, які повірили в його архипастирську мудрість, і під його омофором простують дорогою на Фавор.

Бо саме та дорога – дорога молитовного піднесення до Бога – і відкриває нам шлях до воскресіння. І саме тому ця друга зупинка на дорозі Великого посту оприявнює нам кінцеву мету і дає напрямок до цієї мети. Напрямок, можливо, загублений, знехтуваний, занедбаний.

Григорій Палама дарує нам радість молитви. Не тягар, не обтяжливий обов’язок, який лежить на нас, а саме ту радість, яка осяває наше життя всюдиприсутністю Божою. Він допомагає нам відчути піст як радість. Радість, яка провадить нас невпинною дорогою до спасіння.

Хай же цей дар радости буде нам допомогою на майбутні тижні і запорукою гідної нашої зустрічі з воскреслим Спасителем наприкінці цієї короткої дороги Великого посту, яка є для нас прологом до великої дороги у вічність. Амінь.

(Переглянуто 65 разів, 1 переглядів сьогодні)