Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 23 лютого 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Мабуть, не одному з нас, колись, як він ще тільки починав ходити до храму, доводилося очікувати від служби на М’ясопусну неділю, дізнавшись, що це служба спомину про Страшний суд, розповідей про жахіття страждань для грішників, про суворість кар, які прийдуть для всіх тих, хто завинив проти порушення заповідей.

І несподіванкою було для нас таке тепле, доброзичливе звернення, яке сьогодні через Євангеліє Христос адресує до всіх нас: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.» (Мт. 25:34). Він кличе всіх нас до Себе, Він сумує за тими, хто не готовий прийти до Нього. І саме для того, щоб ми зуміли знайти цю дорогу, Він посилає нам у нашому повсякденному житті дар, дороговказ – наших ближніх.

Кожен із нас нагадує один одному, як ми були створені, – на образ і подобу Божі. Саме через ставлення один до одного і перевіряється наше ставлення до Бога. А Бог готовий винагородити кожного, хто зробив хоча б найменше для свого ближнього: для його зцілення, для вшанування його пам’яти, для відвідання хворого чи ув’язненого. Кожен жест любови до ближнього знайде свою оцінку на Страшному суді.

За що ми будемо каратися у вічності? За те, власне, що ми не зробили для ближнього, за те зло, яке ми йому вчинили. Але насамперед – за нашу байдужість, відчуженість, за нашу неготовність допомогти один одному.

Сьогодні ми скрізь по всій Україні однаково глибоко переживаємо цю службу. Вона нагадує нам про Таїнство, яке здійснює Церква в перебігу Літургії, – про Таїнство євхаристії. Що означає ευχαριστία? Благодарення, подяка. Подяка, яку ми складаємо сьогодні Богові за той дар любові, який Він для всіх нас виявив. Хто б з нас ще тиждень тому, коли ми всі переживали напруження і очікування катастрофи, коли почали летіти кулі у наших з вами співвітчизників, думав про те, що сьогодні вже ми будемо згадувати не тільки про ці дні, а й про ті чотири страшні роки як про поганий сон? Сон, який, здається, минувся… І що ті, хто наводив жах на підприємців, політичних діячів, той, хто пишався своєю всемогутністю, шукатиме собі притулку. А ми знов і знов згадуватимемо слова Тараса Шевченка:

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому[i].

Злому немає притулку – ні тут, ні в майбутньому житті. І хай він як завгодно маскується, як колись маскувалися фарисеї, що прирікали Христа на смерть, але підкреслювали свою побожність – ставлення до свого ближнього викриває його антихристиянську безбожницьку сутність.

Христос через чуда, які Він чинить для нас, нагадує про Божу всемогутність. Творець завжди пам’ятає про нас, Він готовий нам допомогти. Але Він чекає від нас, щоб ми самі себе вміли боронити, щоб уміли боронити один одного. Саме тоді, коли в нас стає на це сили, Він приходить на допомогу.

На чому тримався Майдан всі ці три місяці? Тримався на молитві! Ніхто не сподівався, що у двадцять першому столітті в центрі Європи люди щогодини звертатимуться до Бога, стоячи перед обличчям небезпеки, що на Майдані правитимуться літургії, що там причащатимуться вірні. І саме в цьому Майдан знайшов силу! Саме в цьому ми маємо шукати дороговказ і на майбутні роки. Ми маємо страшну пересторогу перед легковажністю у виборі високопосадовців, досвід минулих років – років терору, зневаги до національної традиції, зневаги до християнських цінностей, брутального насильства, що запанувало довкола.

Через що це сталося? Через наше невміння захищати один одного, захищати свої цінності. Чому в нас досі, двадцять четвертий рік після падіння комуністичного режиму, ще повсюди стоять пам’ятники лідерові цього режиму? Чому в нас станції метро, вулиці називаються іменами тих, хто вбивав наших з вами батьків і дідів? Ми зараз мусимо ставити собі ці питання і відповідати: і через нашу байдужість, через нашу непослідовність, через нашу неготовність захистити себе самих, свою традицію, свою державу.

Коли ми сьогодні звертаємося з подячною молитвою до Бога, то просимо в Нього для нас мудрости і сміливости, які б поєдналися в кожному з нас, – християн, українців. Ми просимо, аби ми зуміли надалі, збагачені гірким досвідом цих років приниження, будувати своє життя із відповідальністю за кожен наступний день, з увагою і турботою один про одного. Пам’ятаймо, про що спитає нас Господь, коли покличе на останній Суд: як ставилися ви до свого ближнього? Чи помічали ви його болі і турботи, чи здатні ви були допомогти йому? Чи готові ви були захистити свого ближнього від небезпеки?

Молімося про те, щоб у кожного з нас знайшлося достатньо сили, життєвого досвіду і мудрости ствердно відповісти на кожне з цих Господніх питань. І з вдячністю зайняти місце праворуч від Творця – місце у нескінченному вічному житті. Амінь.

[i]  Шевченко Тарас. І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє

(Переглянуто 138 разів, 1 переглядів сьогодні)