Торжество православ'я

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 24 березня 2013 року

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішній день змушує здивовано замислитися: які можуть бути «тріумф православ’я» чи «торжество православ’я», як називається сьогоднішнє свято в нашій традиції, під час Великого посту, коли ми сумуємо за своїми гріхами та переживаємо обмеження, добровільно накладені на себе?

Але давайте замислимося над тим, що означає саме слово «торжество»? Перемога, ствердження вищости, подолання більшою силою слабших. Кого ж ми долаємо протягом посту? Себе самих, свої слабкості, свою схильність до конформізму, до капітуляції перед сильнішим! Ми вчимося протягом посту говорити «ні». Говорити «ні» своїй слабкості, своїй схильності до насичення, зайвого відпочинку, до сварок з іншими, до зловживання даром слова і багато-багато до чого, що є надмірностями і нам шкодять. І вміння говорити «ні» виявляється, таким чином, свідченням нашої сили.

Що згадується в цей день? Насамперед, подолання єреси іконоборництва. Саме тоді встановлено це свято, коли остаточно було подолано помилкову течію в християнстві і до храмів урочисто внесели святі образи – ікони, з якими боролися протягом десятків років візантійські імператори. І в цьому також знаходимо один дуже цікавий і дуже значущий аспект сили Церкви. Церква не просто подолала якусь чергову єресь. Вона подолала намагання імператора втрутитися в церковне життя, нав’язати християнській громаді свою волю. Бо, власне, на початку іконоборництва імператор, який дійсно прославився боротьбою з ворогами Візантійської, чи, як вона тоді називалася, Римської імперії, зухвало вирішив, що його авторитет дозволяє йому диктувати свою волю й Церкві, визначати, що правильно, що – ні. Протягом цих десятків років такі церковні праведники, як Іоан Дамаскин, Андрій Критський боронили правду, захищали від єреси чистоту православ’я.

В минулому в сьогоднішній день відправляли значно довший, ніж ми зараз правимо, молебень, у якому зачитувався досить довгий перелік усіх відхилень від ортодоксії – правдивого християнського вчення. І це часом вводило у спокусу багатьох, особливо, світських дослідників історії християнства, які підсміювалися над багаторазовими виголосами «анафема», якими супроводжувалися називання давніх єресей. Але мусимо врахувати, що найчастіше ці єресі якраз і були наслідком внесення у церковне життя світської системи вартостей, змушування Церкви визнати позацерковні авторитети. Виголошення анафеми не є прокляттям. Це чітке дистанціювання від помилок. Це дуже тверде і непохитне «ні» спробам спрофанувати церковне вчення, змарґиналізувати його, відсторонити церковний собор від визначення того, де є правда, а де – помилка, і передання повноважень церковного собору світській владі.

Ми вчимося говорить «ні» і в сучасному житті. І, може, місія Церкви в цьому вимірі сьогодні як ніколи важлива. Сучасне суспільство застерігає від категоричности. Воно всіляко схиляє нас до компромісів, до політкоректности, перестерігає перед тим, щоб нам рішуче і однозначно говорити «ні» спокусам, які приходять. Нас привчають до думки: якщо ти сам не крав, а тільки дивився, щоб не впіймали того, хто вкрав, то ти вже ніби й не злочинець. Якщо ти не голосував «за», а тільки стримувався, то ти ніби й не підтримував тих, хто виступає з декларуванням злочинних ідей. Якщо ти сам не брав участи в якихось неправедних зібраннях, але допомагав скликати і охороняв їх, то ніби й не був причетний до того, хто, влаштовуючи їх, чинив злочин.

Церква рішуче й однозначно вчить нас захищати правду і ніколи не потурати неправді. Вони вимагає не тільки не бути учасником неправдивого зібрання, але й жодним чином не сприяти його проведенню. Перший псалом починається словами: «Блажен муж, що не ходить на раду безбожних» (Пс. 1:1). І перша заповідь, яку дає Господь Мойсеєві на Синайській горі, нагадує: «Я є Господь Бог твій … хай не буде тобі інших богів передо Мною!» (Вихід 20:2-3).

День торжества православ’я вчить нас не приймати інших богів, не приймати морального релятивізму, тобто пристосовництва, зміни своєї моралі залежно від зміни суспільної ситуації, від того, хто приходить до влади. Церква сьогоднішнім святом закликає нас завжди бути вірними Христові, вірними навчанню церковних соборів: бути православними. І нагадує, що православ’я – це не означення конфесійної належности. Православ’я означає належність до єдино правдивої християнської Церкви, до Церкви, яка спирається на вчення Нікейського, Константинопольського та інших соборів, на прийнятий ними Символ віри.

Сьогоднішній день урочисто стверджує: є тільки одна істина, двох правд не може бути. І завдання кожного з нас – повсякчас у своєму житті, у своїй суспільній діяльності боронити цю істину, бути з нею на боці правди, і ніяким чином не сприяти її ворогам. Саме тому цей день і є святом християнської мужности, святом твердости у вірі. Цей день проголошує майбутнє Небесне Царство для тих, хто лишився вірним, і ніби промовляє до нас словами Самого Спасителя: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!» (Мт. 25:21). Амінь.

(Переглянуто 148 разів, 1 переглядів сьогодні)