Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 5 лютого 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Давайте пригадаємо свою останню сповідь, особливо, якщо сповідатися нам доводиться регулярно, принаймні раз на місяць. Хіба не буває так, що ми, готуючись до сповіди, починали думати: «Ну про що там говорити? Нічого особливого не сталося, я весь час був (чи була) вдома, зустрічалася тільки з сусідками, нічого ні в кого не вкрала, нікого не вбила. Про що говорити?»…

Буває так, що людина, приходячи на сповідь, справді явно не знає, з чого почати, бо ніби ніяких важких провин не сталося. І ми дивуємося, читаючи житія великих подвижників, які провели роки й роки далеко від людського суспільства, далеко від будь-яких спокус, і в той же час зі слізьми навколішках перед сповідником визнавали свої найменші провини!

Мистецтво бачити свої провини – це одна із важливих умов нашого зцілення. Як ми допомагаємо лікареві, коли, приходячи до нього, не мовчимо, а переказуємо всі симптоми своєї хвороби, так і коли ми стаємо перед Божим обличчям, відкриваючи перед ним навіть найменші наші провини, ми допомагаємо Богові нас зцілити. Без каяття навряд чи прийде духовне зцілення.

Ось зараз ми робимо перший крок в напрямку до Великого посту – часу, який і дається нам для того, щоб ми дістали духовні дари, які допоможуть нам захиститися від спокус, зміцнять нас і спрямують на дорогу спасіння. І перша притча, яку дарує нам Церква, – це притча про митаря і фарисея (Лк. 18:10-14). Притча про дві різні особистості і два типи молитви, представлені ними.

Дуже часто на малюнках, які ілюструють цю притчу, зображується такий собі пихатий, товстий, багато вбраний фарисей, який стоїть попереду, і бідолашний, зіщулений митар, який десь там скраєчку притулився в храмі і поринув у молитву. Насправді, швидше за все, це виглядало навпаки. Бо фарисеї, як правило, не належали до суспільних еліт. Траплялися, напевне, й винятки. Але зазвичай вони були людьми досить аскетичними, побожними, не мали великого майна. І, може, якраз та худа, аскетична фігура, яку ми ототожнюємо із митарем, була більш властива фарисеєві.

У той же час митар якраз і належав якщо не до суспільних еліт, то до більш заможних верств тогочасної Юдеї. Він збирав податки, а також мито за переїзд із однієї частини Римської імперії у іншу, наживався, збагачувався на цьому. Він належав до найбільш корумпованих верств, яких не бракувало і в античному світі.

Та ось раптом саме цей митар, якого ненавиділи, зневажали, до якого фарисеї ставилися з погордою, впевнені в тому, що митарі призначені на загибель, а вони, фарисеї, які проводять все життя у скрупульозному дотриманні Закону, будуть спасенні, – ось саме цей митар, прийшовши до храму, і перейнявся відчуттям своєї гріховности. Він зумів, відкривши перед Богом свою нікчемність, важко переживши її, вийти із храму зціленим!

Ми стоїмо, як митар біля входу до храму, на порозі такого святого відтинку церковного року, як Великий піст. Зараз нам пропонується зважити: ким же ми ввійдемо в цей період?

Чи ввійдемо ми самовдоволеними фарисеями, які вважатимуть: «Нам більше нічого не треба, ми обрали собі якийсь modus vivendi[1]  – якийсь власний оптимальний спосіб церковного життя, ходимо час від часу в церкву, молимося, нікого виразно не кривдимо і нам цього досить»? Чи, може, ми зуміємо відчути ті задавнені і сховані від цілого світу і від себе самих провини, які ми і маємо вилікувати протягом цього Великого посту?

Шанс такий у нас є. Нам дається ціла низка тих знарядь, які наповнюють наше життя молитвою, звільняють його від зайвих подразників, від спокус, перетворюють наше життя на аскетичний простір – простір пустелі. Але від того, якими ми ввійдемо в цей простір, залежить, наскільки змінимося ми, залишаючи його.

Саме тому сьогодні, в перший день читання Постової Тріоді, Церква дає нам імпульс до зцілення, яке починається із визнання своїх провин, з готовности до повного і щирого каяття, що його демонструє нам митар, стоячи в кінці храму і повторюючи знов і знов: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18:13). Амінь.

[1] лат. modus — спосіб, лат. vivendi — жити

(Переглянуто 124 разів, 1 переглядів сьогодні)