Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 січня 2018 року

Дорогі брати і сестри!

Уявімо собі, що ми повернулися до своєї хати після довгої-довгої подорожі. Ми підходимо до дверей, а вони відсиріли за цей час і не відчиняються. І нам треба насамперед докласти великих зусиль для того, щоб відчинити ці двері. Можливо, навіть доведеться шукати десь у сараї сокиру, щоб їх підважити. А потім, увійшовши до хати, ми з сумом спостерігаємо, як її затягло павутинням, притрусило пилом. Щоб знову почати в ній жити, нам треба дуже ретельно все поприбирати. І не тільки те, що лежить у нас відразу перед очима, а й зазирнути у всі куточки, познімати павутиння зі стелі…

Сьогодні вранці залунала в церквах східного обряду зворушлива пісня “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче…”. Ми просимо у Бога, щоб Він допоміг нам відчинити ці двері — двері нашого внутрішнього “я”, двері нашого серця, занедбаного, залишеного нами, до якого ми повертаємося в цей час. Бо саме Великий піст і є для нас часом відкриття самих себе, повернення до себе і початку повноцінного духовного життя. Але для того, щоб увійти в ці двері, нам треба ще докласти зусиль: повернутися, відчинити їх, увійти всередину. А ще більше — для того, щоб заходитися наводити порядок.

Сьогодні, в перший день підготовки до Великого посту — неділю митаря і фарисея, нам пропонуються два взірці поведінки, такі різні між собою і так химерно поєднувані в нашому з вами житті: митаря, тобто збирача податків, людини, належної до найбільш зневажуваного в Палестині фаху, і фарисея — представника всіма шанованої на той час дуже радикальної юдейської секти, яка відзначалася побожним життям, прагненням буквально дотримуватися не тільки П’ятикнижжя Мойсеєвого, але й всіх усних приписів, які складалися тоді в Талмуд (Лк. 18:10-14).

Саме цей побожний фарисей виявляється неспроможним очистити свою внутрішню оселю. Бо він задоволений собою. Він не просить Бога про допомогу, він тільки хвалиться перед Ним досконалістю свого життя. Ми не маємо підстав сумніватися в тому, що фарисей справді був людиною побожною. Але він не вміє знайти в собі те, над чим треба працювати, що треба виправити. І в цьому, як не парадоксально, той грішник, зневажений всіма корупціонер-митар і виявляє перевагу над фарисеєм. Бо він розуміє свою гріховність, бачить свої вади. Він просить: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче!”. І саме через це він одержує свій шанс — прощення!

Ми починаємо готуватися до іспиту за своє життя. Бо в цьому і є сенс Великого посту: не просто в стриманні від якихось страв, від розваг, від веселощів – це все додаткове. Основне — навести порядок у своєму житті, впорядкувати свої думки і наміри, позбутися всього гріховного, що накопичилося за цей час, всієї павутини, яка затягла вікна вікна в довколишнє життя і заважає нам побачити радість світу, створеного Богом для нас з вами, на нашу оселю.

Чим відрізняється людина, не готова до покаяння, від інших? Та тим, що вона зло дивиться на всіх довкола, не помічає радости в житті, не вміє бути веселою. Така людина не має оптимізму, не бачить добро. Ми просимо про дар світлого ока, про дар адекватно бачити світ, який знаходиться довкола. А отже знаходити в собі духовну наснагу простувати через життя з високо піднятою головою, знаючи, що ми йдемо за Богом, йдемо до спасіння.

Христос для того й прийшов до нас, щоб повести за Собою. А щоб мати цю можливість, треба дуже добре над собою попрацювати. Не обмежуватися побіжним оглядом того, що відбувалося, щоб формально скласти сповідь. Ні. Слід дуже серйозно озирнути своє життя від часу минулої сповіди, пригадати все, що відбувалося, знайти в собі слабкості, яких раніше, може, ми не помічали, не для того, щоб розчаруватися в собі, а щоб знайти сили їх позбутися і оздоровитися.

Піст може привести до світлого, радісного, щасливого життя. Але за однієї умови: якщо ми виявляємося готовими впорядкувати свою внутрішню оселю. І хай цей заклик, який ми сьогодні повторюємо, “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”, і цей приклад двох типів поведінки — митаря і фарисея — хай вони допоможуть нам зробити правильний вибір і вирушити у піст так, як ми вирушаємо на добрий фундаментальний відпочинок. Бо піст і є для нас насправді необхідним духовним перепочинком на нашому життєвому шляху. Перепочинком, який допомагає успішно подолати цей шлях і прийти в свій час до жаданого фінішу. Амінь.

(Переглянуто 108 разів, 1 переглядів сьогодні)