Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 лютого 2016 року

Дорогі брати і сестри!

Щороку, коли ми слухаємо більш, ніж за місяць до початку Великого посту цю євангельську розповідь, ми дивуємося: за що Христос так вирізнив Закхея (Лк. 19:1-10)? Що такого особливого він зробив? Пізніше – так: Закхей виявив жертовність, справжнє реальне покаяння, коли заявив про свою готовність відшкодувати всі збитки, які він будь-кому завдав. Але починалося все скромно, в чомусь навіть епатажно, коли він раптом здійнявся на дерево, щоб тільки подивитися на Ісуса.

І саме в цьому виявилася одна риса, якої через Закхея вчить нас Євангеліє: прагнення бачити джерело. Закхей, багата людина, керівник, хоч і невеличкий, митного центру у Єрихоні міг розпитати інших, послати когось із своїх слуг, аби ті подивилися, як саме відбувається цей вхід Ісуса в Єрихон. Він міг обмежитися чутками, які линули звідусюди про Ісуса з Назарету. Та він схотів подивитися сам! І ось саме це його прагнення було винагороджено – прагнення людини не обмежуватися опосередкованими повідомленнями, спрощеннями, рефератами, а дивитися в корінь. Прагнути знайти автентичне, тобто, справжнє, слово – Слово Боже, Самого Христа!

Це для нас, християн, для нас, сучасних українців дуже важлива підказка. Бо у світі інформаційних потоків, серед яких легко розгубитися, в яких легко потонути, надзвичайно важливо знайти джерельну, основну, справжню інформацію і вірити їй, а не тим вторинним інтерпретаціям, довільним тлумаченням її, які дуже часто виступають не тільки способом спотворення правди, але й способом фальсифікації.

Підозрюю, що багато з вас наразилися на небезпеку не читати самим катехизису, тим більше – Біблії, а послухати, як розповідають якісь пів-освічені бабусі про те, що треба робити в церкві: кому насамперед поставити свічку, як хреститися. І виниклала спокуса увійти в цю наївну, вульгарну бабушкину віру, часто не підозрюючи про те, чим є справжнє християнство.

Дуже важливо, приходячи до храму, ставати на шлях воцерковлення, тобто повноцінного, свідомого, активного входження в життя Церкви, не обмежуючись малоосвіченими посередниками, які нав’язують вам своє бачення церковного життя. А насамперед слід припадати до святого Євангелія, до біблійних книг як до найголовнішого джерела пізнання Бога, правди про Христа, про віру, про Церкву.

Але разом із тим нам даються і фундаментальні творіння Отців Церкви, даються праці серйозних богословів, які треба навчитися читати. Слід змусити себе вчитися розуміти богословську термінологію, виробляти в собі дисципліну знайомства із засадами церковного життя. Тоді ми можемо стати на шлях духовного зростання. Тоді ми можемо уподібнитися до Закхея, який не обмежується тим, що стоїть поза спинами і чує тільки розмови, які долинають до нього, а сам прагне побачити: хто ж Він є, Христос?

І Христос навчає нас так чинити, коли Він апостолам, які приходять до Нього і питають: «Учителю, де Ти живеш?», відповідає: «Ходіть і побачте!» (Ін. 1:38,39). А коли апостол Андрій Первозваний пішов і побачив те житло, тоді вже він і пішов за Христом.

Є маса небезпек у сучасному світі, які чигають на нас. Є цілі категорії людей, які, одержуючи зарплату, поширюють в інтернеті фальшиву інформацію, які навмисне затівають брутальні сварки, обтяжують інформаційні поля своїми неправдивими повідомленнями або нагнітають напруженість у стосунках між людьми. І нам дуже важливо розчистити цю піну, прорватися до свіжої, правдивої води. А для цього треба знати, хто ж саме що пише. Не казати: «Ось передавали по телебаченню» чи «Ось пишуть у газетах», а знати точно, який канал передавав цю інформацію і кому він належить, яка газета писала і хто автор цієї статті. Важливо вчитися звертати увагу саме на це, вірити авторитетному авторові, а не шантажистові, який використовує прагнення людини до пізнання, щоб збити її з правдивого шляху.

В ці дня розгортається бурхлива кампанія довкола теми: що ж саме підписано було папою Франциском і патріярхом Кирилом у Гавані? І основна маса тих, хто розуму́є на ці теми, не читали самого документу, не дивилися трансляцій зустрічей. Але вони намагаються нав’язати іншим своє, абсолютно суб’єктивне бачення події, яка сталася. А подія сталася, бо зустрілися дві різні церковні школи, дві цивілізації! І справа не в тому, що на розмові були присутні католики і православні. Якраз тут це було, може, вторинне. Була сильна Церкви і була слабка Церква, залежна від влади, яка намагається або навіть змушена виконувати забаганки влади, навіть на міжнародному полі. І її, Російську Церкву, м’яко і послідовно намагалися витягти на самостійну розмову.

Для мене особисто, коли я дивився відеорепортаж із Гавани, дуже промовистим було, як розмістилися двоє церковних єрархів. Один – з того боку, де висить ікона Пресвятої Богородиці, а інший – з боку, де висить прапор комуністичної Куби і стоїть серед почту цього архиєрея наступник Фіделя Кастро, його брат – президент Куби.

Це велика трагедія Російської Церкви. Ми можемо з цього підсміюватися. Для нас сьогодні Російська Церква уособлює образ ворога, який прийшов на нашу землю. Але, думаючи про майбутнє, треба дбати про те, щоб позбавити її цих функцій, допомогти їй остільки, оскільки це Церква, звільнитися і перейнятися відповідальністю за духовне здоров’я свого народу, за його зростання у Христі.

Це важко. Для тієї сили, яка була створена під державне замовлення, майже неймовірно діяти як сила самостійна і євангельська. І ось тут з’являється той чинник, який пробує вивести її на чисту воду християнського життя. Наскільки це вдалося – то інша річ. Але самі зусилля тут вже можна оцінити.

Нам прикро, що на зустрічі говорилося про окупацію України як про конфлікт всередині України. Але давайте будемо щирими: як офіційно називається у нас українсько-російська війна? АТО – «Антитерористична операція»! Ми самі устами нашої влади не хочемо називати речі своїми іменами. Ми самі ховаємося від реальности окупації, реальности кровопролитної війни. Чому ж ми вимагаємо від інших, щоб вони за нас робили нашу справу, щоб вони боронили нас, коли ми самі не готові ще боронитися?

У цьому полягає виклик для нас усіх, українських християн. Виклик, який змушує нас бути діяльнішими і послідовнішими, бути чесними у відстоюванні своїх прав.

Сьогодні час, коли людина легко може втопитися в брудному інформаційному потоці. І, щоб звільнитися від цієї небезпеки, Христос навчає нас бути такими, як Закхей, зуміти звільнятися від каламутного потоку, видиратися понад ним, шукати кожному свою смоковницю. Свою смоковницю – тобто місце спостереження, з якого буде видно правду! Ми, християни, маємо вчитися читати саме Боже слово і бачити у словах, які до нас долинають, знаки правди, знаки Божої присутности у світі. І йти за правдою, а отже – за Христом.

Іти так, як Закхей, який, почавши із скромного жесту слухання, прийшов до справжнього покаяння. І за те він почув: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло» (Лк. 19:9). Амінь.

(Переглянуто 107 разів, 1 переглядів сьогодні)