Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 29 січня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Що означали ці слова: “Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів” (Лк. 19:9)? Чи Закхей дістав спасіння за те, що він належав до юдейського народу, тобто до нащадків Авраамових? А чому ж тоді спасіння не зійшло на первосвящеників Анну і Каяфу? Вони мали не менші за Закхея підстави відносити себе до цього народу. І тут ми зустрічаємося із тим поняттям, яке часом вводить у оману людей, які знайомляться з Євангелієм.

Коли Христос говорить про нащадків Авраама, Він має на увазі передусім нащадків за вірою. До юдеїв у Євангелії звернені дуже жорстокі слова: “Кажу вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння” (Лк. 3:8). Авраам — батько монотоїстичних релігій, як вважається сьогодні. Але в цьому разі звичайно не йшлося про якесь визначення історичної місії Авраама, а про його духовну роль.

Чим заслужив Закхей на таке визнання? Тим, що він схотів слухати і почув. Він не обмежився тим, що йому переказували про Ісуса. Він так рвався Його побачити, що зневажив і свій, напевно, вже не юнацький вік, авторитет, посаду. Він здерся на смоковницю, аби тільки побачити цього, прославленого вже на той час, Учителя юдейського (Лк 19:4)!

Але це було тільки половиною справи. Закхей, коли Ісус прийшов до нього додому, дав знак того, що він зрозумів звернення Ісуса, зрозумів поклик Євангелія і готовий його виконати. Закхей кається в своїх провинах, у тому, що чинив несправедливо. Він готовий повернути всі несправедливо зібрані зі своїх земляків податки, якими, як він відчуває, завинило його сумління (Лк 19:8). Закхей прагне до Бога і чує Його.

А що зробило Авраама такою важливою постаттю в історії спасіння? Він був одним із багатьох представників семітських народів, які жили в Месопотамії. Авраам жив собі разом з іншими в Урі Халдейському. Жив, напевно, досить заможно, бо мав чимало майна, з яким потім вирушив у дорогу. Але як тільки він почув Божий поклик, то піднявся, залишив звичайний спосіб життя і вирушив у невідомість (Буття 12:1). Бо не знав він ще тоді, куди поведе його цей поклик. Авраам приходить у Харан, зупиняється там. А потім іде далі, через пустелю в Палестину. І саме там, у тій землі, яка стала Обіцяною, він і починає творити новий народ. Народ, з’єднаний не стільки успадкуванням його генів (бо так само генетично походять від Авраама і арабські народи) – він стає прабатьком усіх, хто правдиво вірує в єдиного Бога.

І Закхей виявляє цю віру. Він іде за Христом. Він відкриває собі у голосі Христа голос Божий і виконує його накази. Саме тому спасіння сходить на нього, бо і він виявляє себе Авраамовим сином.

Чому саме зараз, у неділю, яка позначає початок підготовки до Великого посту, ми чуємо цю євангельську оповідь? Бо вона зачіпає кожного з нас. Вона всіх нас питає: “Чи ви готові бути дітьми Авраамовими? Чи ви готові слухати? Чи є у вас прагнення чути Бога і виконувати Його волю?”.

Часом, готуючись до посту, ми починаємо думати насамперед про те, як його обминути: як послабити собі постовий режим, як зробити, щоб в пості харчування було повноцінним. Ми дуже мало звертаємо уваги на те, що піст — це подарунок Церкви для кожного з нас. Це і є наш відтинок пустелі, яку мав пройти Авраам, вирушаючи в Обіцяну землю, яку пізніше долали його нащадки, вибираючись з єгипетського полону в Обіцяну землю й проходячи через Синайський півострів під проводом Мойсея.

Піст – це час звільнення від зовнішніх подразників, від роззосередження, від концентрування на чомусь випадковому. Це час пошуку справжньої системи пріоритетів і виправлення свого життя відповідно до неї.

А хто нам може підказати, що в нас не так у житті? Немає такої мудрої людини на землі. Але є Бог! І саме Його голос ми прагнемо почути. Увесь Великий піст може бути уподібнений до спинання на смоковницю: ми шукаємо це своє дерево, яке дозволяє нам вирватися із натовпу, піднестися над шумовинням повсякденного життя і почути голос Бога.

Саме до цього запрошує нас сьогоднішнє читання. Воно відкриває нам великий привілей посту: чути голос Бога. А почувши, йти за ним. Так, як ішов за цим покликом свого часу Авраам, ведучи свій невеличкий клан у палестинські простори. Так, як пішов за ним Закхей, визнаний за це Самим Ісусом Христом гідним спасіння. Амінь.

(Переглянуто 82 разів, 1 переглядів сьогодні)