Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 25 січня 2015 року

Дорогі брати і сестри!

Ще лунають слова різдвяного вітання, ще в багатьох наших храмах стоять ялинки. Ми з вами ще завершуємо посвяття Богоявлення. Але вже сьогодні приходить до нас перша звістка про наближення особливого часу – часу духовної пустелі, очищення. Часу Великого посту…

Для кожної людини, яка живе церковним життям, читання про Закхея – це насамперед сигнал про те, що мине якихось пару тижнів, і ми ввійдемо у цей благодатний період. Сьогоднішнє співпадіння викликане тим, що цього року ми святкуємо рано Великдень, допомагає також відчути суголосність цих двох, на перший погляд зовсім різних, епізодів, які відображаються в читаннях на неділю по Богоявленні (Мт. 4:12-17) та на неділю про Закхея (Лк. 19:1-10). Христос, прийнявши хрещення від Йоана і відбувши сорокаденний піст, вирушає на проповідь. Що ж Він проповідує? «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17).

І саме це покаяння, яке вже за роки Христової проповіді розійшлося по всій Палестині, заінтриґувало одного великого грішника із придорожнього міста Єрихона – дуже давнього міста, яке вважається одним з найдавніших на землі. Міста, яке було розташоване там, де дорога зі Сходу від Прийордання йде до Єрусалиму. Це була досить жвава, як на ті часи, дорога, на якій через це і було встановлено митний контроль. Тоді таких контролів було ще більше, ніж зараз, – не тільки на межі держав, але й на межі провінцій частин Римської імперії. Митник – це не тільки збирач мита на кордоні. У мові Біблії митниками називаються всі, хто збирав податки. Це була дуже прибуткова тоді посада, бо система збирання податків трохи відрізнялася від сучасної: абсолютно офіційно кожен збирач податків мав зібрати на користь Римської імперії певну суму, а решту залишав собі. Очевидно, що таких людей не любили. А крім того, митник прислуговував загарбникам – римлянам, яких юдеї ненавиділи. Отже, він виглядав подвійним грішником: колаборантом і грабіжником.

Саме через це і не зважувався, напевно, Закхей розштовхувати людський натовп і проходити вперед. Бо якщо його і не могли відверто зачепити, то в натовпі з ним різне могло трапитися. І, крім того, якщо йому мусили вибачати знущання над іншими людьми, то знущання над вірою не вибачили б. А його присутність біля авторитетного, знаного проповідника, хоч і проповідника, до якого критично ставилися старійшини юдейські, – вона могла нарази́ти на нього неприємності. Його могли зневажити, відштовхнути, брутально викинути із гурту.

А Закхей, до котрого всі ставилися, як до людини, викинутої понад загал, – він хотів змінити своє життя, може, неусвідомлено. Десь в глибині у нього нуртувало невдоволення із того способу життя, яке він провадив: «Що мені робити? Я вже не хочу бути тим, ким я є. Я не хочу продовжувати йти шляхом злочинів. Але як мені змінитися? Я не знаю, я не зважуся цього зробити сам.». І він вірив: «Може, ось це якраз і є та людина, що допоможе мені знайти вихід?».

І Закхей робить те, що виглядає таким кумедним на перший погляд. Не бажаючи штовхатися із натовпом – тим більше, що він був маленького зросту, – він вирішує злізти на древо – смоковницю чи шовковицю, як часом перекладають це слово, і здалеку хоча б поглянути на Спасителя.

Хоча Єрихон і був не таким вже великим містом, але кілька сот людей напевно вже висипало на дорогу, щоб зустріти Христа. Багато з них вірили тоді в Нього. Хоча, майже напевно, першими стояли набурмосені книжники і фарисеї, які щодалі більш підозріло ставилися до Вчителя з Назарету. Але було чимало ентузіастів, які волали, вітаючи Його. А Він понад їхніми головами побачив одну-єдину людину! Та й то ту, яку більшість земляків воліли б не бачити – Закхея. І Він, Ісус, Сам до нього озивається! Більше того, Він іде до нього в гості (Лк. 19:5-6)!

У юдеїв взагалі високо цінується ритуальна чистота. І відвідання дому грішника вважається зневагою до святости. Коли я був в Єрусалимі, то мене навіть попереджали, що не можна сідати поряд із жінкою з ортодоксальних юдеїв: вона тоді може попросити вас пересісти, або сама пересяде на інше місце; не можна торкатися мертвого тіла, наступати на кров і так далі.

І ось за цих умов, коли за Ним пильнували десятки ворожих очей, які шукали, в чому звинуватити Ісуса, Він Сам іде до Закхея – до грішної, зненавидженої іншими людини. Бо Він бачить глибше, ніж земляки! Він, Ісус, бачить у Закхеї жадобу змін, Він хоче йому допомогти – допомогти Своєю присутністю. І це стається! Закхей не тільки навертається, він вирішує змінити своє життя, роздати половину майна убогим, «а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк. 19:8), – заявляє він. Тобто, все награбоване він вирішує віддати.

Недарма це читання лунає зараз. Бо дуже багато кому із нас, а ще більше – людям, яких немає сьогодні по церквах, нашим землякам, які так і не воцерковилися, не ввійшли у ритм регулярного церковного життя, заважає зустрічі з Христом зневіра в собі, страх змін в своєму житті. Мабуть, немає людини, яка б не хотіла жити праведно, не хотіла б радісно відчувати, що ти наближаєшся до Бога, не тікаючи від Нього. Але як це зробити? І чи можливо це зробити в нашому світі взагалі? Вагання заважають нам зважитися на цей крок. І ось зараз, коли ми наближаємося до Великого посту, а, отже, – і до більш близького спілкування із Богом, Христос нагадує: все для нас можливе. Ми можемо змінитися, але, звичайно не самі, і Він готовий нам допомогти. Він іде до кожного з нас, бо коли ми молимося, коли живемо побожно, то приймаємо Христа в своє життя, у свою оселю.

Тож і сьогоднішнє читання допомагає нам відчути потребу у Христі і відчути внутрішню силу кожного з нас, яку тільки необхідно реалізувати, перетворити на конкретні життєві справи. Добрих намірів замало для того, щоб спастися. Потрібно змінюватися самому і втілювати ці наміри у реальні конкретні вчинки. Може, не такі, як це вчинив Закхей. Але, в усякому разі ті, які допоможуть нам виправити, змінити, скореґувати наш майбутній життєвий шлях. Отже, і сьогоднішній день – це день, який має пробудити в нас надію. Надію і твердий намір використати наступні тижні для того, щоб відчути Христа своїм постійним Гостем. Тоді, може, і ми почуємо від Нього ті слова натхненного прощення, які Він дарує Закхеєві: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів.» (Лк 19:9). Бо і всі ми з вами за вірою є діти Авраамові. Амінь.

(Переглянуто 92 разів, 1 переглядів сьогодні)