Salvation

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 22 березня 2013 року.

Дорогі брати і сестри!

Цей перший тиждень Великого посту починався читанням перших рядків книги Буття, рядків, що осявали нас спомином про початок всієї видимої світобудови: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло» (Бут. 1:3). Зі світла починається світ. Світло осяває наших праотців, коли вони, несучи на собі образ і подобу Божу, входять у цей світ. І нашу місію в ньому Христос згодом позначатиме поняттями «Сяяти у світі світлом слова», «Нести людям світло».

Але ось сьогодні, наближаючись до завершення першого постового тижня, ми ніби занурюємося у нічний морок. Це непроникна ніч, яка впала на Єрусалим, коли Юда зраджує свого вчителя. Це ніч, коли духовні лідери народу, обраного для того, щоб нести Завіт для всього світу, засуджують Ісуса на смерть. Це темрява, яка падає на Єрусалим, на цілий світ під час розп’яття і смерти на хресті Спасителя. Але ця темрява, в яку занурюємося і ми, співпереживаючи хресні страждання і смерть Спасителя, стає для нас відбитком світла, що йтиме з Голгофи, із хреста, – світла, що розбиває пітьму.

Ця ніч нагадує нам про небезпеку мороку гріха, в який ми потрапляємо, коли тікаємо від Христа. Бог не створював темряви, Він створює світло. Темрява – це тільки простір, де немає світла. Це той простір, куди ми тікаємо від Бога, ховаючись із своїми брудними справами, із своїми непристойними думками, із своїми зрадами. Це той простір без Бога, який ми намагаємося творити як альтернативу Божому світові. В тому просторі ми самі хочемо бути деміургами, хочемо судити, де добро, а де зло.

І ось сьогоднішнє Євангеліє вказує нам з усією відвертістю, чим закінчуються ці суди. Наші праотці піддалися на спокусу змія, який закликав їх: «І станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут. 3:5). Знаючи де добро, а де зло… І що ж пізнали ті, хто прирікав Ісуса на смерть? Що пізнали ті натовпи, які волали: «Нехай розп’ятий буде!» (Мт. 27:22), а на питання «Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?» – відповіли: «Варавву» (Мт. 27:21)»? Скільки разів було так відтоді в історії людства, коли натовп обирав собі розбійника, а праведника засуджував на каменування! Скільки таких фатальних для людства, для тих самих людей, які виносили хибний вирок, наслідків мало їхнє намагання вирішувати самим! Самим, отже без Бога.

Кожен із нас прагне до самостійности. Кожна людина формується, спочатку намагаючись самостійно, без батьків, ходити по хаті. Потім, вириваючись із дому, обирати собі перспективу в житті. Самостійність є доброю річчю, навіть, коли вона обертається в юнацькі роки на самоствердження, за однієї умови: коли ми творимо своє майбутнє, постійно кориґуючи нашу творчість із Богом, коли ми творимо своє майбутнє в світлі. Коли ж тільки ми намагаємося відірватися від цього світла, сховатися від його Джерела, коли ми нехтуємо присутністю Того, Хто прийшов у Своїй батьківській любові до нас, щоб вивести нас із темряви, коли ми творимо альтернативу Йому, тоді це завжди обертається катастрофою. Обертається тією ніччю гріха, в яку поринає світ у шосту годину.

Хай же це переживання хресної смерти Спасителя світу, це переживання самотньої молитви Спасителя в оливному саду застереже нас від легковажного сну саме тоді, коли ми повинні чувати разом із Ним. Хай застереже нас від намагань будувати своє життя без Бога. І хай світло Його слова, яке пробиває непроникну пітьму ночі допомагає нам самим, прийнявши це світло, нести його в світ кожним своїм вчинком. Амінь.

(Переглянуто 66 разів, 1 переглядів сьогодні)