Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 вересня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Тиждень тому ми відзначали початок церковного року. Бо в традиції Східної Церкви зберігається давній візантійський звичай починати рік з 1 вересня. Коли ж минає перший тиждень, який завжди нагадуватиме нам про символічні дні творіння, про які оповідає Книга Буття, ми відзначаємо перше річне свято. Цим першим святом і є Різдво Богородиці.

Чи саме тому ми вшановуємо Різдво Пречистої Діви в цей день, що вона в саме цей день народилася? Звичайно, ні. Це лише символ. Ніхто не знає точно, коли Матір Божа прийшла в світ. Події, про які ми читаємо в житіях святих, стали нам відомими не через євангельську оповідь, а завдяки переказам, яких пильнували в родині Пречистої Діви. А потім, уже через апостола Якова і його оточення, розповідь про них записали. Ця розповідь увійшла спочатку до апокрифічних (позаєвангельських) записів, а потім була включена до житійних збірників.

Розповідь про Різдво Пречистої Діви виводить перед наші очі двох осіб — праведних Йоакима і Анну. Уявімо, що ми з вами опинилися в Єрусалимі тих часів, коли вони жили, і ми би раптом заявили: «Серед жителів Єрусалиму є двоє праведників, більших за яких немає в усьому світі». Як би до нас поставилися? Ну, в кращому разі — висміяли. А в гіршому могли й каменувати. Бо як це може бути? Якісь звичайні пересічні юдеї можуть бути праведнішими за тих, хто безперечно відзначався своєю праведністю? Адже були в той час сотні священиків, левитів, які служили при храмі, були книжники, які день і ніч вправлялися в читанні й тлумаченні Святого Письма. Вони просиджували цілими днями під портиком єрусалимського храму і навчали інших, полемізували між собою, самі навчалися, невпинно молилися.

Дуже сумнівно, що праведні Йоаким і Анна могли собі дозволити ось так цілий день перебувати на молитві. Вони мали заробляти собі на життя, мали боротися із злиднями, які постійно переслідували їх. Вони жили подружнім життям звичайної юдейської родини стародавніх часів. Так, безперечно вони були людьми віруючими. Напевно, що вони читали Тору. Бо навіть у ті часи юдеї дбали про те, щоб принаймні всі чоловіки навчилися читати. Але ж змагатися з фарисеями, книжниками, та навіть з ліберальними, але показово побожними садукеями, вони не могли.

Чому ж саме вони стали тією парою, яку обрав Бог? Адже всім їхнім сусідам, знайомим і навіть священикові здавалося, що вони відкинуті Богом, бо були бездітними, вже зістарілися і фізично не могли мати дітей. Для юдеїв того часу це було ганьбою, було першою ознакою, що людина невгодна Богові – Сам Бог забрав у неї право мати дітей.

Ця скромна родина переживає зневагу оточення. Вона відкинута від храму, бо священик відмовився приймати в неї жертву, заявивши, що Бог не зласкавився над Йоакимом і Анною, тому і їхня жертва Йому не мила. Та раптом вони приводять у світ найсвятішу з усіх людей, які будь-коли народилися!

Це ставить перед нами дуже важливі, мабуть, ключові для християнина питання: що ж таке – праведне життя? Що таке молитва? Адже завжди приголомшує те, що Христос найбільш гостро, жорстко в своїх притчах таврував не безбожників, не язичників, а фарисеїв – тих, хто приховував своє справжнє єство за показною молитовною ревністю.

Кожен із нас може перетворитися на такого собі сучасного фарисея, коли обмежує молитву тим, що, ставши перед іконою, механічно читає молитовник або бездумно повторює чужі слова, не замислюючись над їхнім змістом і не поринаючи в молитву всім серцем.

Молитва – це наша розмова із Богом. Передусім – це слухання Його слова, зверненого до нас. І не тільки слухання. Віра без діл є мертва. Тож молитва – це ще й виконання Його слова.

Праведні Йоаким і Анна виявили своє смирення тим, що не вивищувалися понад іншими. Вони були непомітними і старалися бути такими. А от прислужитися Богові й ближньому вони намагалися повсякчасно. Вони не були багатослівними – не мали такої можливости, а може, й таланту. Але ті нечисленні слова, з якими вони зверталися до Бога, йшли від усього серця. І всю свою працю, весь свій час вони присвячували Йому.

Це якраз те, що й ми з вами можемо робити. Ми, люди сучасного динамічного світу, не можемо проводити весь час у церкві. Навіть монахи, які присвячують молитві значно більше часу за світських людей, мусять дбати про себе: провадити господарство, приймативідвідувачів, займатися апостольською діяльністю, місіонерством і багато-багато чим іншим. Навіть споглядальний монастир виділяє для своїх членів певний час, щоб вони займалися фізичною працею, дбанням про спільноту.

Ми вчимося молитві, коли привчаємося смиренно слухати Бога і втілювати Його слова у своє життя, коли відповідаємо на Боже слово своїми справами милосердя і любови, коли вчимося виявляти любов до ближнього не словами, а вчинками. Коли вчимося вибачати ближньому, уважно слухати його, з пошаною ставитися до справжніх авторитетів. Бо, мабуть, одна з найстрашніших хвороб сучасного світу – девальвація авторитетів і наше невміння обирати їх і дослухатися їхньої думки. Дуже часто авторитет людини визнається тоді, коли вона відходить від нас. Зростає ж справжній авторитет на фундаменті Божого слова і церковному переданні.

Що означає “бути на молитві в церкві”? Це не порожнє питання. Адже небезпечною оманою для наших земляків, східних українців, є зведення відвідин храму до суто механічних дій: пробитися до ікони, поставити свічку, кинути якусь пожертву в скриньку і піти геть, не відкривши свого серця перед Богом.

Спільнотна молитва — передусім молитва літургійна. Це богослужіння, на яке ми сьогодні зібралися, є найголовнішою школою молитви. Пригадайте, як поводив себе вчитель, коли ви запізнилися на урок на 10-15 хвилин, не прослухавши початку заняття? Більшість учителів якщо й пускали вас до класу, то робили зауваження. А, може, і змушували писати пояснювальну записку, йти до директора. Це навіть ми, люди, так робимо. Бог чекає, що ми будемо з Ним від початку до кінця цієї служби. Бо й називається вона Літургія — λειτουργία, “спільна справа” в перекладі з грецької мови.

Ми вчимося спільно звертатися до Бога. За нас з вами часто це робить хор, але не для того, щоб ми стояли і слухали його, а щоб ми разом із ним повторювали півголосом слова цієї молитви. Повторювали з розумінням, проводячи ці слова через своє серце. Бо можна й на хорах голосно, але механічно співати молитву, не відчуваючи її, не переживаючи кожного слова. Саме Літургія вчить нас цінувати це слово. Бо від слова все почалося. Бог є Слово! Словом Божим створено світ і через Нього врятовано світ.

Ми вчимося бути на молитві, виконуючи разом молитовні дії: хрестячись, уклоняючись, стаючи навколішки. А найголовніше — готуючись до причастя. Як ми маємо підготуватися до причастя? Звичайно, насамперед ми говоримо про піст, про молитви, які необхідно вичитати. Але є у молитві перед причастям і згадка про те, що ми насамперед повинні очистити не тіло, а серце. Тобто, йти причащатися без відчуття гніву, образи, вибачивши своїм кривдникам, плекаючи в своєму серці любов.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мт. 5:8) – ось цю чистоту серця і заповідають нам праведні Йоаким і Анна. Саме цей талант, який, може, ніхто з їхнього оточення не помітив і не оцінив, зауважив один Бог. І Він дав їм найцінніший за всю історію видимого світу дар – найчистішу з-поміж усіх людей Пречисту Діву Марію, яка стала брамою, сходами — листвицею, через яку Слово Боже сходить у світ. Сходить, аби бути з нами, щоб нас гуртувати на молитві, щоб навчати нас говорити з Богом і самому бути тим словом, яке звертається до Бога. Словом любови й подяки. Адже коли починається євхаристійний канон, священик закликає: “Принесімо подяку Господеві”. Подяка – по-грецькому Ευχαριστία. Наша найголовніша церковна служба і має бути загальним висловом подяки Богові – Творцеві й Відкупителеві світу.

Вчитися бути вдячними за все, що Бог дає нам – це велике мистецтво, великий талант, який мали Йоаким і Анна і який вони нам заповіли.

Озирніться довкола: скільки невдоволених, злих людей є в світі! Звідти виростає більшість наших суспільних проблем. Бракує нам добра і милосердя, бо саме вони є запорукою справжньої молитви і спілкування з Богом. І день народження Пречистої Діви є нагодою замислитися не тільки над її материнською жертовністю, але й над ціною смирення, молитовної покори і цілісного служіння Богові, взірець яких дають нам праведні Йоаким і Анна. Праведні Йоаким і Анна, завдяки побожному життю яких прийшла до нас Пречиста Діва, різдво якої ми вшановуємо сьогодні. Амінь.

(Переглянуто 77 разів, 1 переглядів сьогодні)