Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 листопада 2014 року

Дорогі брати і сестри!

Ми часом забуваємо, що найголовніша наша служба – Свята Літургія – це насамперед служба подяки, благодарення. Саме так перекладається назва таїнства, що відправляється за цим богослужінням: ευχαριστία (грец.) – подяка. Ми приходимо до церкви аби подякувати Богові. Не просити, не вимолювати для себе щось іще, а вміти подякувати за те, що ми вже одержали. І, мабуть, найбільшою мудрістю християнина є вміння помітити ці дари, не нарощувати свій апетит в міру того, як одержуємо все більше і більше, а помічати і дякувати, не відкладаючи на майбутнє.

Сьогодні ми згадуємо події, які розпочалися саме в цей день десять років тому, а потім – і минулого, 2013 року. Події, які стали зламними в історії нашої країни, в історії багатьох людей, які живуть в Україні. Можна примітизувати їх, зводити до якихось політичних інтриг. Але ті, хто був на Майдані чи в 2004-2005 роках, чи торік, добре знають, що не існувало тоді жодної політичної сили, яка здатна була б повести за собою таку кількість людей, здатна була б протистояти тоталітарним механізмам, які, успадковані від Совєтського Союзу, продовжують діяти в Україні і яких досі несила зламати…

На Майдан вийшли люди, аби боронити свою гідність. Вийшли не самі: саме у тому виявилася богоподібність людей, що кожен, хто йшов боронити свою гідність, своє власне право вибору, боронив водночас Божий дар, який даний кожному з нас. Бо чим ми відрізняємося від тварин? Тим, що ми вміємо обирати, тим, що ми маємо вільну волю, свободу вибору. І якщо ми зрікаємося цього, ми неминуче деґрадуємо. Ми опускаємося до рівня тих самих безвільних тварин, якими можна маніпулювати.

Людина створена на образ і подобу Божі. Нам часом здається, що це для нас великий тягар. Нам, буває, хочеться, щоб хтось інший зробив вибір за нас і визначив нашу життєву дорогу. А Бог, як люблячий батько, уважно чекає, доки ми самі дозріємо до того, щоб зробити цей вибір. І високо цінує, коли ми виявляємося здатні боронити свою богоподібність, захищати власне право вибору, захищатися від диктатури, від насильства.

Саме це і стало імпульсом для того, щоб сотні тисяч людей вийшли в Україні на майдани, аби протестувати проти суспільного ладу, який не давав розвинутися людським талантам, який перетворював Україну на маєток високопосадовців, котрі живилися нашим коштом і будували собі палаци, а більшість мешканців України ледь животіла.

Люди вийшли боронити своє майбутнє. Воно виявилося суворим. І не одній людині сьогодні в Україні здається: може, краще було б, аби не було Майдану, хай би навіть лишалося все, як перед жовтнем 2013 року, за Януковича…

Не могло так довго бути. Колос, який стоїть на глиняних ногах – на ногах обману і злочинів – неминуче впаде. Це падіння було б значно важчим за наслідки, які ми сьогодні переживаємо.

Нам усім сьогодні важко: важко економічно, бо падає виробництво, девальвується гривня, кожен із нас стає щомісяця біднішим. Але водночас звернімо увагу, наскільки багатшими стали ми з минулого року! Не кожен уміє помітити в собі багатство, яке визріває в нашій душі: багатство свободи, вміння діяти відповідно до викликів свободи. Ці виклики часом здаються для нас суворими, але йдуть врешті решт від Бога, Який кличе нас у майбутнє, не потурає нашому замилуванню минулим і поверненню у минулі часи, а кличе йти до Себе і з Собою, рухатися, діяти, рости.

Сьогодні день, кращого за який жоден із політиків не зумів би обрати для початку акцій протесту. Та й такі події стаються тільки з волі Божого Провидіння. Бо ж не випадково архистратиг Михаїл був ще здавна обраний київськими князями на покровителя нашої столиці. І не випадково саме його шанували наші воїни, запорозькі козаки. Скільки храмів святого архистратига Михаїла збудовано в Україні! Скільки наших визначних діячів і наших сучасників носять це ім’я! Ім’я, яке закликає нас бути подібним до Бога. Бо саме з тим закликом-питанням, який по-єврейському звучав як «mī kāʼēl»  – «хто, як Бог?», колись скоромний рядовий ангел виступив у той час, коли найсвітліший, найпрекрасніший і наймогутніший ангел, Люцифер, вчинив бунт проти свого Творця.

Михаїл згуртував довкола себе ангельські воїнства аби захистити не так Бога – Бог не потребує нашого захисту! – як захистити в собі Боже творіння, захистити надбання, які Бог їм подарував. І він зумів це зробити. Тим-то Михаїл визнається нами сьогодні за архистратига Божих Небесних сил.

Здавалося, цілком випадково він був обраний на покровителя Києва. Але як часто виглядав наш народ скромним, невиразним, займав останні місця серед країн світу у рейтингах економістів і політиків! Цілком подібно до скромного ангела перед його прославленням. І в той же час він, наш скромний український народ, зважився на протистояння диктатурі, яка зараз розкривається в своїй виразности всьому світові. Саме він допоміг відкрити приховані хворобливі амбіції російських панівних еліт, саме він став першим на перешкоді прагненню до нової експансії в інші країни аґресивної імперії, яку намагаються створити вихованці колишнього КГБ.

Саме тому ці слова «хто як Бог?» лунають з України сьогодні на всі усюди. Коли ми кличемо на допомогу інші народи, то не тому, що відчуваємо себе безсилими і неспроможними захиститися. Ми гуртуємо, як колись Михаїл, довкола себе всіх тих, хто здатен відчути небезпеку для перспективи демократії, свободи, для перспективи розвитку всього людства, всіх, хто має стратегічне мислення, хто в зародку помічає небезпеку і кличе зараз, поки це ще можливо, зупинити розпалювачів третьої світової війни.

Події, які ми згадуємо, називаючи «Революцією Гідности», ввійдуть назавжди в світову історію. І це не заяложена фраза, а визначення, яке допомагає нам самим, українцям, відчути не те, які ми є мужні, а як Бог нас любить і як Він допомагає нам у вирішальну мить стати разом проти небезпеки. Виявивши в собі цей талант, не можна його губити. Бог підказує нам, де в нас є сила. Він допомагає нам її розвинути. Але Він не робитиме цього за нас, бо Він шанує нашу власну свободу вибору.

Тож і цей день, сьогоднішній день пам’яти архистратига Михаїла – начальника всіх Небесних сил безтілесних – водночас стає для нас днем шанування свободи і гідности людини, днем шанування героїзму Небесної сотні, яка йшла на смерть, бо розуміла, що є речі, важливіші за людське життя, що майбутнє відкривається не тим, хто пристосовується до земних обставин, а тим, хто здатен жертвувати собою заради своєї країни і свого народу.

Хай же милосердний Господь наділить кожного з нас відчуттям подяки до подвигу героїв Небесної сотні, почуттям подяки до Самого Творця, Який нас виводить із тенет небезпеки: подяки за той дар свободи, який Він дає кожному з нас. І з цією подякою поєднаймо прохання про талант цінувати Божі дари, які нам даються. А, цінуючи, вміти їх захищати. Амінь.

(Переглянуто 273 разів, 1 переглядів сьогодні)