Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 листопада 2006 р.

Дорогі брати і сестри!

У цей день усі ми опиняємося перед великою реальністю Неба. Неба в біблійному сенсі, цілком відмінному від нашого буденного розуміння цього слова. Святе Письмо вже в перших рядках вводить нас у цю велику реальність, вміщуючи її в лаконічну інформацію книги Буття: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1:1). Небо – це та наша невидима, духовна батьківщина, тугу за якою ми відчуваємо в кращі, просвітлені молитвою, миті свого життя. Адже кожен із нас, людських творінь, становить унікальну єдність небесного і земного, тіла і душі. І всі ми, християни, належимо до тіла Христового – Церкви, в якій Отці вчать бачити Небо на землі.

Під час Великого входу, коли хліб і вино переносяться священиком із жертовника на престіл, щоб стати через благодатну присутність Святого Духа Тілом і Кров’ю Христовою, ми співаємо: «Ми, таємно херувимів з себе уявляючи…». А на літургії Ранішосвячених Дарів, коли на престіл переносяться вже пресуществлені Тіло й Вино Господні, серед урочистої тиші лунає голос: «Нині сили небесні з нами невидимо служать: ось бо входить Цар слави, ось Жертва таємна звершена з честю проводиться». У цю мить ми серцем відчуваємо співприсутність з нами в церковному таїнстві незліченних безтілесних духів, таких подібних до нас, земних людей, світлим розумом і свободою волі.

Ці безтілесні духи, ангели, створені Богом перед появою матеріяльного світу, багато чим відрізняються від нас. Вони невидимі, неприступні для наших відчуттів, коли тільки не схочуть, аби їх помітили. Вони перевершують нас досконалістю своєї істоти, швидкістю розуму, чистотою. Вони непідвладні смерті, яка є неминучою для людей.

Однак є щось дуже важливе, яке робить ангельський світ несподівано близьким до нас. Адже і ангели, і люди були створені для співучасти в Божій славі. Створені як вільні істоти, наділені внутрішньою свободою, невід’ємним складником якої є цілковита свобода вибору між добром і злом.

Ми знаємо, якою драмою обернувся цей вибір для праотців Адама і Єви. Нинішнє свято дозволяє нам зіставити її з іншою, передвічною драмою ангельського світу. Звідки церковне передання могло взяти відомості про події, котрі відбувалися ще перед появою людини, в нематеріяльному просторі, спостерігати за яким ми невладні? Сам Господь відкриває ці події через видіння, дароване апостолові Іоанові Богослову й записане ним в Одкровенні:

«І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені» (Одкр. 12:7-9).

Богонатхненні Отці з IV ст. (Касіодор, Андрій Кесарійський та ін.) доповнювали цю розповідь завдяки їхньому власному містичному досвідові. Стародавнім бунтівним змієм, що зводить вселенну, в їхньому баченні був ангел світла, Люцифер, прекрасний, як світанкова зоря. Його краса й особливе місце в ангельській спільноті стали пасткою для Люцифера. Його гордовита самовпевненість не могла змиритися з вищістю Творця. Культові вдячности й любови Люцифер протиставив індивідуалістичну гонитву за владою, культ непримиренної конкуренції. І тоді скромний і непомітний ангел, звичайність якого, напевне, так дисонувала сяйву Люциферової індивідуальности, виявив себе вигуком: «mi-ka ‘el» – «Хто як Бог?!»

У християнській традиції Михаїл зображується архистратигом, тобто старшим над військом. Він постійно протистоїть сатані, являючи взірець вірности Господеві. Апостол Юда в своєму посланні згадує про те, «як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: Нехай тебе Господь судить» (Юда 1:9).

Вірність – проти зради. Відкритість – проти підступів. Скромність – проти гордині. Саме ця переможна зброя архистратига Михаїла здавна приваблювала українців, які опинилися на межі зіткнення інтересів чужих імперій і часто були змушені підкорятися пихатим іноземцям. Зображення архистратига Михаїла часто опинялося на козацьких хоругвах, використовувалося за герб нашої столиці. В різних областях і районах України ми зустрінемо Свято-Михайлівські храми та монастирі. Символічно, що саме цього дня, 21 листопада 2004 року, розпочалася безпрецедентна акція національної непокори – Майдан. Розпочалася не тоді, коли там з’явилися політичні лідери й встановили трибуну, а коли ввечері прийшли на майдан Незалежности звичайні українці з наметами, аби лишатися там доти, доки не буде зупинено кримінальну систему маніпулювання народною волею.

Присутність у церковному житті досвіду архистратига Михаїла є великим даром для нашого часу. Вміння протистояти психології споживання й загальної конкуренції, врятуватися від всеохопного культу життєвого успіху та слави, зберегти себе від руйнівного впливу нав’язуваних мас-медіа уявлень про престижність стають особливо важливими християнськими чеснотами. Виклик часу лунає для нас стародавніми словами: «mi-ka ‘el» – «Хто як Бог?!» Бути, як Бог, – зовсім не означає стверджуватися як лідер, нехтуючи волею інших людей. Бути, як Бог, – це насамперед значить жити з почуттям відповідальности за весь створений світ, з любов’ю до нього. Бути добрим і милосердним. Вміти прощати. Зберігати вірність, особливо коли це небезпечно й невигідно.

Нинішня зустріч зі світом ангелів допомагає нам подолати відчуття своєї самотности й виключности проблем людської особи в сучасному світі. Молитовно єднаючись із Небом, ми з глибоким розумінням та болем слухаємо богонатхненні перекази про бунтівних ангелів і пригадуємо численні миті в нашому житті, коли головним, якщо не єдиним мотивом наших учинків було еґоїстичне прагнення самоствердження. Як мало було в нашому житті випадків, коли почуття архистратига Михаїла ставали нашими почуттями! Як рідко ми йшли за волею невидимого Бога проти світу!

Та саме Небо приходить до нас на допомогу. Кожному з нас Господь дарував ангела-охоронця, нашого невидимого, але такого відчутного помічника й порадника. Усі ми переживаємо потужну присутність у реальності земної Церкви не лише її Небесного Глави, Христа, але й ангельських чинів, що виконують їхнє питоме служіння: бути посланцями (буквально «ангелами», бо «ангел» по-грецькому «посланець») Божими в нашій земній дійсності, зв’язковими поміж небом і землею. Вони запрошують нас до прославлення Бога, запрошують бути вірними й стійкими у вірі. Вони кличуть до нас сьогодні, поміж усіх випробувань модерної цивілізації: «Хто як Бог?!» І нам лишається тільки відгукнутися на цей заклик. Амінь.

(Переглянуто 74 разів, 1 переглядів сьогодні)