Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 14 жовтня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

В ці дні перед святом до нас у церкву час від часу телефонують і питають, коли буде богослужіння. І ось хтось зателефонував і спитав, коли буде служба на День захисника вітчизни? Я пояснив, що такого церковного свята немає, а в день Покрови Пресвятої Богородиці служба буде о 9-й годині ранку. Але дуже симптоматично, коли починає брати гору зовнішнє, показне, яке здатне сховати за собою глибинний сенс свята.

Минулого тижня в соціяльних мережах мандрувало таке застереження: “Не даймо шкарпетизувати День Покрови!”. Що малося на увазі? Щоб на цей день не перенесли звичаї привітання чоловіків, які склалися ще в Совєтському Союзі на 23 лютого, коли свято позначалося якимись дрібненькими дарунками для чоловіків. Всі чоловіки тоді апріорно визнавалися “захисниками”, і все топилося у фальшивій демагогії, якою сповнена була та країна.

Саме це є, можливо, найбільш небезпечне: втопити сенс свята в зовні патріотичній патетиці, високих фразах, за якими ми не зможемо пізнати й те, звідки ж народилася наша армія. Дуже прикметно, що серед пропозицій варіянтів гимну української армії, здається, перемогла в останні роки пропозиція прийняти як гимн української армії гимн Організації українських націоналістів, який починається словами “Зродились ми великої години…”. Бо саме так — великої години – щоразу поставала, народжувалася наша армія.

Ми добре пригадуємо її останнє таке болюче народження: розкладена, знищена попередньою владою українська армія почала формуватися тоді, коли ворожі орди прийшли на нашу землю. Саме тоді до нас повертається розуміння коренів цієї армії. Бо й у 1942 році, коли свято Покрови Пресвятої Богородиці було проголошено Днем українського війська, перші загони стали на захист залишених червоною армією українців і почали чинити опір непереможним, здавалося, нацистським ордам. А потім повстанські загони так само намагалися протистояти і червоній армії, яка повернулася зі сходу. І хоча боротьба здавалася безнадійною, але врешті решт через роки наші вояки перемогли. І їхній синьо-жовтий прапор є нашим державним прапором сьогодні, а червоно-чорний прапор політичної сили, яка вела це військо, став по суті прапором української армії.

Можна поринути далі в глиб віків – у часи козацтва, яке теж виникало як вимушений захист південних кордонів нашої держави від нападників, коли не було іншої сили, здатної стати на шляху орд, що нападали на Україну. Про їхні набіги сьогодні нам нагадують такі топоніми, як Мурафа, що знаходиться на тому таки Муравському шляху, яким ішли тисячі невільників до Криму, і Ізюм, повз який проходив Ізюмський шлях, що ним ординці здійснювали грабіжницькі напади на українські землі. Все це – пам’ятники великої години боротьби, яка народжувала наше військо.

Але воно народжувалося не на порожньому місці. Вже перші наші воїни-дружинники, які повернулися з Константинополя, переможені силою опіки Пресвятої Богородиці над її містом, принесли в собі свідомість тієї сили, яка потужніша за будь-яку армію — сили християнської чистоти. Бо йдеться не тільки про саму особу Пресвятої Діви, хоча вшановуємо ми насамперед її, а про те, що вона позначає в нашій історії.

Чому Діва Марія стала найчистішою з людей? Чому саме через неї прийшла в світ радість спасіння? Чому ми називаємо її не просто святою, а Пресвятою, не просто чистою, а Пречистою? Бо вона зуміла зберегти в собі дар, який Господь дав кожному з нас і який ми так безжально марнуємо протягом нашого життя, – дар чесности, щирости, чистоти.

Саме Діва Марія була обрана Богом для того, щоб стати Матір’ю Божого Сина Ісуса Христа. І Він, помираючи на хресті, передає Богородиці всіх нас – усю Церкву, все людство – під опіку, промовляючи до апостола Йоана Богослова: “Оце мати твоя!” (Ін. 19:27).

Колись, пізніше, на честь однієї з перемог, яку здобудуть греки під Константинополем від грізного ворога, який наступав на місто, буде складено найкрасивіший з усіх церковних гімнів – “Акафіст до Пресвятої Богородиці”. І там, серед інших слів, які прославляють Богородицю, є слова: “Радуйся, бо тобою звершуються перемоги” (Ікос 12).

Абсурд, на перший погляд! Як можуть звершуватися перемоги слабкою жінкою, яка ніколи не брала в руки зброї? Але справжні перемоги здійснюються не зброєю, а силою духа, силою людської відданости й чистоти, силою солідарности воїнів.

Ось вчора на зустрічі з одним із наших воїнів, який зумів прорватися з боями із оточення під Іловайськом, ми чули, яким важливим є відчуття солідарности. Воно вимагає не зраджувати, не тікати, бути мужнім у відповідальну мить, не піддаватися на провокаційні заклики здатися ворогові. Воно кличе йти в бій і повернутися, – хай не з перемогою, але повернутися живим. І це також сила, якою звершуються перемоги.

Сьогодні ми стоїмо перед величезною небезпекою. Раз у раз нам нагадують, наскільки потужнішою від нашої держави є країна, яка здійснила аґресію на українські землі і тримає під своїм контролем наші східні реґіони, наш Крим. А ще давніше вона захопила частину українських етнічних земель, про які ми зараз ледь згадуємо.

Чи можемо ми перемогти її, захиститися від неї? Якщо покладатися тільки на виміри зброї, рахуючи в кого скільки є ракет, в кого є ядерна зброя, а в кого нема, – напевно що не зможемо. Але коли ми згадаємо про Ту, котрою звершуються перемоги, коли ми згадаємо, звідки прийшла в Росію Володимирська ікона Божої Матері, звідки прийшли українські місіонери, які навертали на християнство всю Росію від Заходу аж до Аляски, то усвідомимо, в чому є справжня сила.

Доки ми не відкриємо в собі цю силу, доки ми не звільнимося від усього хворобливого, гріховного, яке нам заважає, доти важко буде говорити про перемогу. Треба здобути перемогу в своїй душі! І саме цією переможницею над гріхом, переможницею над спокусами і виступає Пречиста Діва. Огортаючи нас своєю Покровою, вона вказує шлях, яким і ми, сучасні українці-християни, можемо простувати до перемоги. Це шлях очищення своєї створеної Богом істоти, своєї душі. Це шлях християнського вдосконалення і вдячного прийняття дару спасіння, який дає нам Ісус Христос. Це шлях вірного служіння єдиній євангельській правді, яка ніколи не девальвується.

Саме тоді ми зможемо відчути на собі силу слів, які, можливо, записав колись святий, якого ми сьогодні вшановуємо, – Роман Солодкоспівець: “Радуйся, бо тобою звершуються перемоги”. Амінь.

(Переглянуто 83 разів, 1 переглядів сьогодні)